Що ж, тепер можна було обійтися й без Дарвіна. Охоронних листів Маклай мав уже досить, у тому числі й лист румунської королеви до великої російської княгині. Так уже склалося, що саме в той час королева гостювала в Тургенєва у сусідньому з Ієною Веймарі. Там Лев Мечников, який усі ці роки не випускав Міаклая з поля свого зору, і відрекомендував його їй, познайомивши воднораз нашого героя і з Тургенєвим, від якого той довідався, що в Москві незабаром має відбутися з'їзд лікарів і природодослідників, у підготовці якого бере активну участь відома меценатка й наближена фрейліна Єлени Павлівни баронеса Едіта Федорівна Раден. Іван Сергійович Тургенєв добре її знав і радив Маклаєві звертатися до Єлени Павлівни не безпосередньо, а через неї, баронесу Раден, яка обдарованих молодих людей дуже заохочувала.
І знову ж таки важко сказати, з яким настроєм повертався Маклай до Росії. Принаймні їхати прямо в Петербург, де його одразу, не зважаючи ні на що, могли заарештувати, він, хоч і мав вагомі рекомендації, не наважився. Зійшов з пароплава в Одесі і, дарма що багато років не бачив рідних та близьких, вирядився в тривалу подорож уздовж берегів Криму й далі до Дону й Волги. Вивчаючи Чорноморські береги Криму й Азова, Маклай шукав місця для майбутніх морських біологічних станцій, таких, як у Неаполі створив Антон Дорн. Шукав, щоб виступити ініціатором їх на московському з'їзді лікарів і природодослідників[45], відкриття якого за часом приблизно збігалось із закінченням його мандрівки по півдню Росії.
Він так угадав, що прибув у Москву якраз коли відкривався з'їзд і того ж дня відрекомендувався баронесі Раден, яка була тут як одна з організаторів з'їзду. Таким чином, на з'їзд Маклая делегувала сама фрейліна великої княгині Єлени Павлівни і одразу взяла його під свою опічку. Причому поширила її так далеко, що після з'їзду привезла Маклая в Петербург, просто в Михайлівський палац, де він користувався гостинністю Єлени Павлівни понад два тижні, встигнувши за цей час познайомитися з багатьма стовпами тодішнього вищого світу, в тому числі і з цесаревичем Олександром.
І ось тут ми підходимо до цікавої подробиці, чому вся родина Миклух після повернення Миколи Миколайовича в Росію стала Миклухо-Маклаями.
Розповівши цесаревичу про свій підроблений паспорт, Маклай сказав йому, що оскільки його прадід підписувався «Миклуха-Маклай», то нинішнє його прізвище не псевдонім, а справжнє, точніше, ніж Миклуха. Потім за розпорядженням Олександра з архіву підняли грамоту Катерини II, за якою дарувалося дворянство запорозькому козакові Степану Макусі, на прізвисько Махлай. На цьому все іі скінчилося.
Так було узаконене подвійне Маклаєве прізвище, і його потім узяла вся родина.
Але полагодити всі справи з властями було мало. Ще належало, щоб Маклая і його здібності гідно оцінили глава російської науки академік Бер та адмірал Літке, який, очолюючи Імператорське географічне товариство, мав ще міцні зв'язки з російським флотом, що Маклаєві було особливо важливо. Адже на свої Південні острови він міг потрапити тільки морем.
Та не будемо, одначе, ще раз зупинятися на цих подробицях. У літературних біографіях Маклая про них написано достатньо. А ми хочемо тут підкреслити, що мети зрештою він досяг — конче потрібний корабель нашому героєві було надано. І сам він був уже не студент-утікач, а повноправний російський учений, людина, яку на важкий науковий шлях благословила Росія, хоча і в Росії всіх своїх секретів він до пори до часу не розкрив. Спочатку його експедиція мислилася головним чином як зоологічна з побіжними дослідженнями з антропології, етнографії та метеорології. Маклай просто ще не знав, чи справді полігенізм такий неспроможний, як стверджували російські гуманісти. Адже строго наукових даних щодо цього у них не було ніяких. І тут Маклай певною мірою ризикував, тому вважав, що загодя розкривати свої плани не варто.
Але ось прожито перші п'ятнадцять місяців серед папуасів Нової Гвінеї, і Маклай на спеціально відрядженому «а ним російському кліпері «Узумруд» прибуває на Яву.
45
Одну з таких станцій згодом було створено в Севастополі, на базі якої потім заснували нинішній академічний Інститут біології південних морів.