— Як ти зміг вивчити латину? — запитала вона.
— Багато працював.
Вона підійшла і сіла на диван у нього в ногах.
— Чому?
— Мені це подобається.
— Чому?
Він помовчав хвилинку. Незнайомий із грою в «чому?», він сприймав її запитання серйозно.
— Мені це подобається, бо це робить мене інакшим і кращим. І тому, що в мене доволі добре виходить.
— Чому? — промовила вона співучим голосом, майже усміхаючись.
— Твій батько каже, це тому, що я запам’ятовую краще за інших людей, оскільки я дуже уважний і дуже мотивований.
— Чому?
— Тому що це важливо — знати різні речі. От, наприклад, недавно я дізнався, що римський імператор Вітеллій з’їв якось тисячу устриць за один день, це дивовижний вияв abligurition,[24] — сказав він, використавши слово, якого Катріна точно не знала. — І ще це важливо, бо робить тебе особливим і ти можеш читати такі книжки, які звичайні люди читати не можуть, як-от «Метаморфози» Овідія, написані латиною.
— Чому?
— Тому що він жив у Римі, коли говорили й писали латиною.
— Чому?
І це останнє «чому» заскочило його. Чому Овідій жив у Стародавньому Римі 20-го року до нашої ери,[25] а не в Чикаго 2006-го нашої? Чи був би Овідій Овідієм, якби жив у Америці? Ні, не був би, бо тоді він був би корінним американцем, ймовірно, американським індіанцем або автохтонцем, чи аборигеном, а в них не було латини і взагалі писемної мови. То Овідій відбувся тому, що він Овідій, чи тому, що жив у Стародавньому Римі?
— Це дуже хороше запитання, — сказав Колін, — і я спробую знайти на нього відповідь.
Саме так говорив Кіт, коли не знав відповіді.
— Хочеш бути моїм хлопцем? — запитала Катріна.
Колін швидко сів і поглянув на неї; вона невідривно розглядала свої коліна. Пізніше він назве її Великою. Катріною № 1. Катріною Прекрасною. Навіть сидячи, вона була помітно меншою за нього і мала цілком серйозний і знервований вигляд. Губи стиснуті. Щось піднімалося в ньому. Нервові закінчення вибухнули мурашками по шкірі. Діафрагма здіймалась. Звісно, це не могло бути ані хіттю, ані коханням, отож, мабуть, з ним відбувалось те, що діти в школі називали «запав». І він сказав:
— Так, хочу.
Вона повернулася до нього, зі своїми круглими щічками у веснянках, нахилилась, витягнула губки і поцілувала в щоку. Це був його перший поцілунок, і її губи були, як та прийдешня зима — холодні, сухі, потріскані; Колін подумав, що поцілунок виявився далеко не такий приємним, як він очікував.
(сім)
Зненацька за гребенем невеличкого пагорба лука перетворилася на цвинтар. Може, десятків зо чотири могил, оточених невисокою, по коліна, кам’яною огорожею, порослою слизьким мохом.
— Ось тут знайшов останній вічний спокій ерцгерцог Франц Фердинанд, — сказала Лінда Лі Веллс, і голос її раптом зробився голосом знудженого екскурсовода, який давно завчив свій текст напам’ять.
Колін із Гассаном підійшли слідом за нею до невеличкого, менше ніж два метри заввишки, обеліска — щось схоже на Монумент Вашингтона в мініатюрі, перед яким лежала купа припорошених штучних рожевих троянд. Навіть несправжні, ці квіти мали вигляд зів’ялих.
Ліндсі сіла на порослий мохом мур.
— Що ж, забацаймо промову. Ти й так, мабуть, усе знаєш, — сказала вона, киваючи в бік Коліна, — та я переповім історію: ерцгерцог народився у грудні 1863 року в Австрії. Він був племінником імператора Франца Йосипа, але небіж австро-угорського імператора — не велике цабе. Якщо тільки… єдиний син імператора, Рудольф, не прострелить собі голову, що він власне і зробив 1889 року. Бах, і Франц Фердинанд стає законним спадкоємцем трону.
— Франца називали «найсамотнішим чоловіком у Відні», — сказав Колін Гассану.
— Ага, ніхто не любив його, бо він був кінченим занудою, — сказала Ліндсі. — Навіть не дуже розумним занудою. Звичайний хирлявий виплід близькородинного схрещування. Сім’я вважала його ліберальною макухою; віденці — ідіотом — справжнім таким, в якого слина тече. Тоді він іще погіршив справи, одружившись із любові. 1900 року взяв шлюб із Софі, всі думали, що вона просто якась селючка. Та слід сказати на його захист, що він її справді кохав. Я ніколи не кажу цього на екскурсії, та з усього, що я читала про Франца, у них із Софі був мало не найщасливіший шлюб за всю історію монархії. Красива історія, але на чотирнадцяту річницю їхнього весілля — 28 червня 1914 року — обох застрелили в Сараєво. Імператор розпорядився поховати їх за межами Відня. Він не потрудився навіть відвідати похорон. Та це не завадило йому через місяць розпочати через свого небожа Першу світову, оголосивши війну Сербії.
24
Справжнє, хоч і дуже рідкісне англійське слово, яке означає «витрачати забагато грошей на їжу».
25
Тепер уже не кажуть до Р. X. (Різдва Христова) чи від Р. X., це не круто. Тепер кажуть до н. е. (нашої ери) і н. е.