— Фі фуди дивні, — сказав Колін, витягнувши зубну щітку з рота посеред фрази.
— Та хоч там як, а я сподобався Голліс, вона вважає мене класним. А тебе — генієм. А з п'ятьма сотнями на тиждень мені більше ніколи не доведеться працювати. Із п'ятьма сотнями я можу протягти вдома місяців п'ять, чуваче. А з тим, що зароблю за літо — років десь до тридцяти.
— Ти напрочуд позбавлений амбіцій.
Гассан висунув руку з душа і потягнув рушник із монограмою ГАВ. За мить він з'явився у Коліновій кімнаті, обв'язавшись рушником довкола чималої талії.
— Слухай, кафіре. Серйозно. Відчепися від мене зі своїм коледжем. Дай мені спокій; а я дам тобі спокій. Можна довго кидатись лайном, але не треба переходити межу.
— Вибач. Я не знав, що вже настала межа.
Колін сів на ліжко, натягаючи футболку від «Головатих дітей».
— Ти дістаєш мене цим уже 284 дні поспіль.
— А що як нам домовитись про якесь слово, — запропонував Колін. — Коли це заходить надто далеко. Просто будь-яке випадкове, щоб ми знали, коли треба зупинитись.
Гассан, обмотаний рушником, підняв очі до стелі, подумав і зрештою сказав:
— Витребеньки.
— Витребеньки, — погодився Колін і заходився складати в голові анаграми. Витребеньки виявилися джекпотом для анаграм.[42]
— Ти там, що анаграмиш, мазафакер? — запитав Гассан.
— Ага, — підтвердив Колін.
— Тим то вона тебе й кинула. Ти завжди анграмиш, і ніколи не слухаєш.
— Витребеньки, — сказав Колін.
— Я просто хотів дати тобі нагоду використати слово. Гаразд, ходімо їсти. Я такий голодний, як той «зважений і щасливий» укінці сезону.
Поки вони йшли до гвинтових сходів, що вели до вітальні, Колін запитав — так близько до шепоту, як зумів:
— Як ти думаєш, чому насправді Голліс хоче дати нам роботу?
Гассан спинився на сходах, Колін за ним.
— Вона хоче мене вщасливити. У товстих свої стосунки, старий. Це наче таємне товариство. У нас є купа різних штук, про які ти нічого не знаєш. Рукостискання, спеціальні танці товстих — ми маємо таємні барлоги в центрі Землі, де збираємося вночі, коли всі сухоребрі дітки сплять, і жеремо тістечка, смажених курчат і різне таке лайно. Чому, ти думаєш, Голліс досі спить, кафіре? Бо ми з нею цілу ніч накачувались холестерином у таємній барлозі. Вона дає нам роботу, бо товсті завжди довіряють товстим.
— Ти не товстий. Ти гладкий.
— Чуваче, ти щойно бачив мої цицьки, коли я вийшов із душу.
— Все нормально, — сказав Колін.
— Ну гаразд, ти сам захотів!
Гассан задер футболку до підборіддя і Колін зиркнув на його волосату грудину, де стирчали — добре, заперечувати марно — невеличкі цицьки. Якийсь АА, та все ж. Гассан усміхнувся вдоволено, опустив футболку і рушив східцями униз.
Голліс знадобилася година на ранковий туалет. Гассан із Ліндсі тим часом теревенили і дивилися шоу «Сьогодні», а Колін сидів у дальньому кінці дивана і читав одну з книжок, якими був напханий його наплічник — антологію лорда Байрона, включно з поемами «Лара» і «Дон Жуан». Колін читав із задоволенням. Коли Ліндсі перервала його, він саме дійшов до рядка у «Ларі», який йому дуже сподобався: «Вічність не дає тобі забути».
— Що читає наш розумаха? — запитала Ліндсі.
Колін показав їй обкладинку.
— «Дон Жан» — прочитала вона. — Хочеш навчитися, як утримувати стосунки?
— «Жуан», — виправив її Колін. — Це вимовляється «Дон Жу-ан», — сказав він.[43]
— Нецікаво, — визначив Гассан.
Ліндсі вочевидь думала так само: вона звела очі до лоба і пішла збирати посуд із кавового столика. Голліс Веллс спустилась униз, вся загорнута в якусь квітчасту тогу.
— Наша мета, — заговорила вона швидко, — зібрати усну історію Ґатшота для майбутніх поколінь. Я вже два тижні витягаю людей із конвеєра на інтерв’ю. Та нічого не виходить через плітки — усі базікають про те, що інший сказав чи не сказав. Але, на щастя, тепер тут ви — з вами їх нецікаво обговорювати, кохала Еллі Мей свого чоловіка чи ні, коли одружилася з ним 1937 року. Отже тепер ви і Ліндсі, якій усі довіряють…
— Я дуже чесна, — пояснила Ліндсі, перервавши матір.
— Аж занадто, люба. Але так. Отож, ви розпитуватимете цих людей, і їх важко буде зупинити, запевняю вас. Я хочу, щоб ви мені здавали щодня по шість годин нових записів. Але спрямовуйте їх до справжньої історії, якщо можете. Я роблю це заради своїх онуків, а не на фестиваль пліток.
42
Ну от хоча б: «кинь, берет, ви», «триб, неньки, ве» або з цих букв і з повторами «тринь-бринь», «витерти беньки» й таке інше.