— Карлайл, Кафка, Вергілій. Справді, важко уявити кращу компанію.
— Угу. Чуй’, поясни-но мені це, — вона сіла на ліжко і жестом запросила його сісти поруч. Нотатник був розгорнутий на сторінці з ранньою версією формули та кількома невдалими графіками.
— Ідея в тому, що ти береш двох людей і з’ясовуєш, хто з них Кидальник, а хто — Покинутий. Використовуєш шкалу від -5 для найтиповіших Покинутих до +5 для найтиповіших Кидальників. Різниця між цими числами дає тобі змінну, D, ти її підставляєш у формулу і отримуєш графік, який передбачає стосунки. Тільки от, — він завагався, думаючи, як поетичніше назвати свою невдачу, — от, вона насправді не працює.
Ліндсі не глянула на нього, просто згорнула записник.
— Можеш спалити його, — підсумувала вона, — але не сьогодні. Я візьму його на пару днів.
— Ну, гаразд, — погодився Колін і замовк, чекаючи, що Ліндсі ще щось додасть. Зрештою вона сказала:
— Це прикольний спосіб розповідання історій. Взагалі-то, я ненавиджу математику, та це круто.
— Гаразд. Але потім ми спалимо це! — Колін з удаваним пафосом тицьнув у повітря.
— Сто відсотків, ая. А зараз паняй у ліжко, поки не сталося нічого гіршого.
(одинадцять)
На п'ятий вечір у Ґатшоті Гассан із Коліном розділилися. Гассан пустився з Ліндсі в «мандри», під якими, вочевидь, слід було розуміти катання на рожевому джипі Голліс від ґатшотського універмагу до заправки з «Тако» і назад до універмагу, потім знову до заправки/«Тако» і так до безкінечності.
— Тобі треба виходити, — переконував його Гассан. Вони з Ліндсі стояли напоготові в вітальні. З вух у неї звисали сині сережки, а щоки палали штучним рум’янцем.
— Я відстаю з читанням, — пояснив Колін.
— Відстаєш із читанням? Ти тільки те й робиш, що читаєш, — здивувалась Ліндсі.
— Я відстав, бо багато працював над Теоремою і ще через ці наші записи усної історії. Я намагаюсь щодня прочитувати по чотириста сторінок, з семи років.
— Навіть у вихідні?
— Особливо у вихідні, бо тоді я справді можу дозволити собі читати для задоволення.
Гассан струсонув головою.
— Чуваче, ну ти й схибнутий. І це тобі говорить фанат «Зоряного треку» і відмінник із математики з надлишковою вагою. Отож, твої справи кепські.
Він торкнувся Колінової юдо-африканської кучми, наче на щастя, і повернувся, щоб іти.
— Якби ти пішов, то наглянув би за ними, — обізвалась із дивана Голліс.
Колін мовчки взяв свою книжку (біографію Томаса Едісона)[56] і подався сходами до себе в кімнату, де ліг на ліжко і занурився в читання. У наступні п'ять годин він закінчив цю книжку і почав нову, Foxfire, яку знайшов на полиці у своїй кімнаті. Книжка була про те, як раніше жили люди в Аппалачах.
Читання трохи заспокоїло його мозок. Без Катріни, без Теореми і своїх сподівань стати кимсь видатним у нього залишилось небагато. Але завжди були книжки. Книжки — це типові Покинуті: відклади їх — і вони чекатимуть на тебе завжди; приділи їм увагу — і вони завжди відповідатимуть тобі любов'ю.
Колін устиг довідатися з книжки, як оббілувати єнота і обробити шкуру, коли до нього в кімнату, голосно регочучи, вломився Гассан, а за ним притяглася млява сіра маса хутра на ймення Принцеса.
— Я не брехатиму, кафіре. Так, я випив півкелиха пива.
Колін зморщив носа і шморгнув.
— Пити — це ж харам. Я говорив тобі, ти, блін, весь час робиш харамне.
— Ну, коли ти в Ґатшоті, треба жити як ґатшотці.
— Твоє релігійне самозречення — приклад для нас усіх, — глузливо зауважив Колін.
— Годі тобі, не змушуй мене почуватися винним. Ми із Ліндсі взяли один келих на двох. Я й не відчув нічого. Це по-справжньому напиватися харам, а не випити півкелиха пива. Хоч там як, мандри були класні. Було весело. З нами у джипі були ЩОК, ЗАД і КОЖУТ, ми катались години півтори, і вони зовсім непогані. Гадаю, вони всі мене полюбили. Плюс Кетрін теж виявилась дуже милою. А коли я кажу «мила», я маю на увазі «чудова». І ще кумедно, як всі липнуть до ЩОКа, наче він дар Божий Ґатшота. Здається, він у них квотербек, чи корнербек, чи щось таке у шкільній футбольній команді, якщо не брати до уваги, що він якраз закінчив школу, отож, думаю, уже ніхто. Хоча квотербек чи корнербек — це як моряк, раз і на все життя. І ще: коли Ліндсі немає поряд, ЩОК говорить тільки про її зад. У нього немає іншої теми для розмови. Вочевидь він проводить чимало часу, мацаючи її зад, — мила картинка. А я навіть не розгледів її зад.
— Я теж ні, — сказав Колін. Він ніколи особливо не зважав на дупи, хіба що вони були незвичайно масивними.
56
Який не був вундеркіндом, але зрештою зужив слави генія. Хоча багато Едісонових відкритів насправді належать не йому. Наприклад, лампочку формально винайшов сер Гемфрі Деві 1811 року, але вона весь час перегорала. Едісон удосконалив ідею. Він цупив ідеї й у Ніколи Тесли, згаданого вище любителя голубів.