— Ну, от, — вів далі Гассан, — у них там є мисливський будиночок у лісі, і ми поїдемо з ними полювати, і Ліндсі, і ще дехто з фабрики. Полювати. З рушницями! На свиней!
Колін не мав бажання стріляти по свинях, та хоч і по кому іншому, коли вже на те пішло.
— Гм, — сказав Колін. — Я навіть не вмію стріляти.
— Я теж, але ж це має бути не дуже складно. Довбані дебіли постійно стріляють з рушниць. Ось чому буває стільки мертвих людей.
— Може, ми з тобою натомість могли б поїхати на вихідних до лісу, позависати. Ну, вогнище там, намети.
— Ти знущаєшся?
— Ні, це було б класно. Читати при світлі багаття і готувати самим їжу на вогні, всяке таке. Я знаю, як добути вогонь без сірників. Прочитав у цій книжці, — Колін показав на Foxfire.
— Я що, схожий на підлітка-бойскаута? Ми поїдемо, розважимося. Встанемо рано, вип’ємо кави, пополюємо на кабанів — і всі будуть п’яними й веселими, окрім нас.
— Ти не можеш мене змусити, — відповів Колін.
Гассан ступив крок до дверей.
— Це правда, скиглію. Ти не мусиш їхати. Сиди собі й далі, просиджуй сраку. Я свою теж завжди кохав і доглядав, але зараз мені там засвербіло, заманулося трохи пригод.
Коліна охопило прикре відчуття, схоже на те, коли його кидають. Він же намагався знайти компромісне рішення! Він хотів десь позависати, але з Гассаном, а не з цими типу крутеликами.
— Я щось не второпаю, — сказав він, — ти з Ліндсі хочеш побути, чи що?
Гассан погладив хутряну масу Принцеси і алергени полетіли в повітря прямісінько до Колінового носа.
— Знов за рибу гроші? Ні. Господи. Я ні з ким не хочу зустрічатися. Я бачу, що це робить із тобою. Як ти добре знаєш, я вірю у призначення Громобоя для однієї якоїсь дуже особливої панянки.
— А ще ти віриш у те, що пити не можна.
— Туше, мон амі. Стидно й соромно.
Автором наймасштабнішого з усіх відомих дослідження високообдарованих дітей був такий собі Льюїс Терман, психолог із Каліфорнії. За допомогою вчителів Терман вибрав близько семи тисяч обдарованих дітей з усього штату, за якими стежив от уже майже шістдесят років. Звісно, не всі ці діти були вундеркіндами, їхній IQ коливався від 145 до 190 — у Коліна, наприклад, коефіцієнт інтелекту іноді перевищував 200, — але вони представляли найкращих і найрозумніших у цьому поколінні американців. Результати трохи приголомшували: скидалося на те, що високообдаровані діти у вибірці мали не набагато більше шансів стати видатними інтелектуалами, ніж звичайні діти. Більшість досліджуваних дітей стали цілком успішними дорослими — банкірами, лікарями, юристами, університетськими викладачами, але майже жоден із них не став справжнім генієм, і зв'язок між високим IQ та вагомим внеском у світову спадщину майже не простежувався. Коротше кажучи, обдаровані діти з дослідження Термана рідко справджували надії, які подавали в дитинстві.
Взяти для прикладу цікавий випадок із Джорджем Годелем. Він мав один із найвищих поміж досліджуваних коефіцієнт інтелекту, й від нього можна було сподіватися відкриттів на рівні розшифрування структури ДНК чи щось таке. Натомість він був доволі успішним лікарем у Каліфорнії, пізніше перебрався до Азії. Він так і не став генієм, але спромігся знеславити своє ім'я: Годель, цілком імовірно, був серійним убивцею.[57] То яка користь від того, щоб бути вундеркіндом?
Колінів батько, соціолог, вивчав людей і мав свою теорію щодо того, як із вундеркінда зробити дорослого генія. Він вважав, що у розвитку Коліна слід спиратися на, як він це називав, «активне виховання, орієнтоване на результат», і природну схильність сина до навчання. Що означало загалом — дати Коліну йти своїм шляхом, поставивши певні «віхи», які, власне, нічим не відрізнялися від цілей, крім того, що називалися віхами. Колінів батько вірив, що такий тип вундеркінда — уроджений і розвинутий правильним оточенням та освітою — міг стати справжнім генієм, вікопомним. Він говорив про це Коліну іноді, коли той приходив зі школи похмурий, змучений «дибою», стомлений удавати, що повна відсутність друзів його не обходить.
— Але ти переможеш, — говорив йому батько. — Уяви, Коліне, одного дня вони всі озирнуться на своє життя і хотітимуть бути тобою. У тебе буде те, що всі хотіли б мати насамкінець.
Але так довго чекати не довелось. Трапилися «Головаті діти».
Наприкінці зимових канікул у випускному класі Колінові зателефонували з кабельного каналу, про який він ніколи не чув, з якогось CreaTVity. Сам він рідко дивився телевізор, але про цей канал взагалі ніхто не чув. Номер телефону їм дав Krazy Кіт, з яким вони контактували з приводу його наукових статей про вундеркіндів. На каналі хотіли, щоб Колін взяв участь в їхній телегрі. Батьки поставилися до цього несхвально, але їхнє «активне виховання, орієнтоване на результат» означало, що Колінові давали певну свободу вирішувати самостійно. А він хотів на шоу тому, що: а) десять тисяч доларів — перший приз — це були неабиякі гроші; б) його покажуть по телебаченню.
57
Годель, імовірно, був убивцею у справі «Чорної жоржини» 1947 року, одного з найвідоміших нерозкритих убивств в історії Каліфорнії. (Він був вочевидь доволі спритним серійним убивцею, що не дивно для колишнього вундеркінда, бо його так і не свпіймали і ніхто, можливо, й не дізнався б про Годеля, якби його син — це справжня історія — не став слідчим із розслідування вбивств у Каліфорінії й завдяки низці дивних збігів та ґрунтовній роботі поліції не переконався, що його батько був убивцею.)