— Якій сірій штуці? — запитав Колін.
Гассан показав рукою, і Колін побачив, що за п’ять метрів від них на дубі висіло щось схоже на конус із сірого паперу, в якому була дірка до трьох сантиметрів у діаметрі.
— Що це? — запитав Гассан.
— Щось виходить звідти, — зауважив Колін.
Скільки часу треба, щоб думка з мозку надійшла до голосових зв’язок і з рота вилетіло слово? Зовсім мало. І все ж між тим, як Колін встиг подумати «шершні!» й сказати це, він відчув пекучий укол у шию.
— Йокаламене! — заволав Колін.
А за ним закричав Гассан:
— АЙ! А! А! НО— НОГА — ЛАЙНО — РУКА!
Вони кинулися бігти, наче двійко біснуватих марафонців. Колін за кожним кроком підкидав ноги в боки, мов ірландський стрибучий гном, намагаючись не дати кровожерним шершням атакувати його ногу. Водночас він ляскав себе руками по обличчю, і це, схоже, тільки підказало шершням, що, крім голови та шиї, можна жалити його ще й у руки. Гассан, розмахуючи руками, мов вітряк, розвинув значно більшу швидкість і рухливість, ніж Колін міг сподіватися від нього. При цьому він кривуляв між деревами і перестрибував кущі, марно намагаючись відірватися від «хвоста» із шершнів. Вони бігли вниз по схилу, бо так було найлегше, але шершні не відставали, і Колін чув їхнє гудіння весь час, хоч як вони змінювали напрямок. Колін не відставав від Гассана, бо гірше за смерть від укусів шершнів на півдні Теннессі, коли твої батьки навіть не знають, що ти полюєш на кабанів, була тільки смерть на самоті.
— КАФІРЕ (важке дихання), Я ВИДИХАЮСЬ!
— МИ ДОСІ НЕ ВІДІРВАЛИСЯ. БІЖИ, БІЖИ, БІЖИ, — відповів Колін. Але одразу потому гудіння стихло. Поганявшись за ними майже десять хвилин, шершні розвернулись і полетіли назад, до свого сплюндрованого гнізда.
Гассан упав обличчям у кущ ожини, а тоді повільно скотився на землю. Колін зігнувся, спершись руками на коліна, і хапав ротом повітря. Гассан прискорено дихав.
— У товстого (задихається) хлопця (задихається) справжній (задихається) напад (задихається) астми, — договорив він нарешті.
Колін забув про втому і кинувся до друга.
— Ні, ні, не кажи мені, що в тебе алергія на бджіл! О, лайно!
Колін вийняв свого мобільника. Зв’язок був, але що він скаже оператору на «911»? «Я десь у лісі. У мого друга закривається трахея. А в мене навіть немає ножа, щоб зробити невідкладну трахіотомію, бо він у тупоголового Лайфорда, який поперся до лісу ганятися за тією довбаною свинею, через яку й почався увесь цей рейвах»?
От якби тут була Ліндсі, вона б знала, що робити! У неї була валізка першої допомоги. Та більше він не встиг нічого подумати, бо Гассан сказав:
— У мене немає алергії на бджіл, кафіре. Я просто (задихається) засапався (задихається).
— Дякувати Богу!
— Ти не віриш у Бога.
— Дякувати щасливому випадку й ДНК, — швидко уточнив Колін.
Тільки зараз, коли Гассану вже не загрожувала смерть, він почав відчувати укуси. Загалом їх було вісім, кожен — як маленька пожежа під шкірою. Чотири на шиї, три на руках і один — на мочці лівого вуха.
— У тебе скільки укусів? — запитав він у Гассана.
Гассан роздивився на себе. Руки в нього були подерті внаслідок приземлення в колючий чагарник. Він по черзі торкнувся кожного укусу.
— Три, — підсумував Гассан.
— Тільки три?! То я прийняв на себе удар, прикривши тебе собою, — сказав Колін.
— Тільки не вдавай із себе мученика, — скривився Гассан, — це ти прострелив бджолине гніздо.
— Гніздо шершнів, — поправив Колін. — Це були шершні, а не бджоли. Це з тих речей, яких навчають у коледжі, до речі.
— Витребеньки. І, до речі, мене це не цікавить.[75] — Гассан помовчав, а тоді застогнав: — Господи, ці укуси БОЛЯТЬ. Знаєш, що я ненавиджу? Відкрите повітря. Тобто взагалі. Я не люблю бути надворі. Я людина приміщення. Холодильник, кондиціонер, сантехніка і «Суддя Джуді» — це моє.
Колін засміявся, водночас порпаючись у лівій кишені. Він витяг Лайфордову бляшанку з жувальним тютюном, узяв пучку і притиснув до мочки вуха. І відразу відчув полегшення, хоч і незначне.
— Допомагає, — сказав Колін здивовано. — Пам’ятаєш, Мей Ґуді розповідала нам про це, коли ми записували інтерв’ю з нею.
— Хіба? — не повірив Гассан.
Колін кивнув, і Гассан теж засунув руку в бляшанку. Невдовзі всі їхні укуси були вкриті м’якушками з вологого тютюну, з якого капав коричневий духовитий сік.
— Зауваж, оце цікаво, — сказав Гассан. — Замість того, щоб пам’ятати, хто був прем’єр-міністром Канади 1936 року,[76] тобі слід зосередитись більше на таких штуках, які поліпшують моє життя.
75
Але є важлива відмінність, яку Колін відчув на собі. Бджола жалить тільки один раз і вмирає. Шершень, натомість, може кусати знову і знову. А ще шершні зліші, принаймні так уявляв собі Колін. Бджоли просто хочуть робити мед. Шершні хочуть вас убити.
76
Вільям Ліон Маккензі Кінґ — імен вистачить на двох (або й на чотирьох), та це одна людина.