Вони вирішили йти вниз, хоча знали, що табір нагорі. Колін не помітив, яким шляхом вони бігли, до того ж небо облягли хмари і було вже не так спекотно в одязі з довгими рукавами та в оранжевому жилеті, але він не міг зорієнтуватися за сонцем. Отож вони пішли вниз по схилу, тому що а) це було легше; б) вони знали, що гравійна дорога була десь там, унизу, і оскільки вона була довшою за табір, їм здавалось, вони мали більше шансів не проскочити повз неї.
Можливо, вони справді мали більше шансів знайти дорогу, ніж мисливський будинок, але вони її не знайшли. Ліс здавався нескінченним, і просувались хлопці повільно, бо доводилося продиратися крізь суцільне плетиво кудзу, перебиратися через повалені дерева і часом перестрибувати струмки.
— Якщо ми будемо йти весь час в одному напрямку, то знайдемо людей, — сказав Колін.
Гассан тим часом наспівував пісню з такими словами: «Ми йдемо дорогою / Дорогою сліз / Сльоза у мене на підборідді / Тут ми помремо».
Було вже по шостій вечора, коли Колін, втомлений, покусаний шершнями, спітнілий і в поганому гуморі помітив зліва, на недалекій відстані, будинок.
— Я знаю цей будинок, — сказав Колін.
— Що, ми тут когось розпитували?
— Ні, це один із будинків по дорозі до могили ерцгерцога, — упевнено сказав Колін.
Зібравши рештки сил, він побіг до будинку. Сама будівля стояла без вікон, обшарпана вітрами й покинута людьми. Але з ґанку Колін побачив на відстані… так, знайомий цвинтар. І там, схоже, щось рухалось.
Гассан підійшов ззаду і присвиснув.
— Wallahi,[77] кафіре, тобі пощастило, що ми знайшлися, бо я був уже недалеко від того, щоб убити тебе і з’їсти.
Вони збігли вниз по некрутому схилу і швидкою ходою попрямували повз могили до магазину. Але Колін боковим зором знову помітив якийсь рух на кладовищі, повернув голову і став, мов укопаний. Гассан, схоже, помітив це одночасно з ним.
— Коліне, — промовив Гассан.
— Так, — відповів Колін обережно.
— Скажи мені, може, я помиляюсь, та чи не моя це дівчина отам на цвинтарі?
— Ти не помиляєшся.
— І вона осідлала якогось чувака.
— Точно.
Гассан стиснув губи і кивнув.
— І вона — я просто хочу засвідчити факти максимально точно — вона гола.
— Без сумніву.
(шістнадцять)
Дівчина сиділа до них спиною, нахилившись уперед, а її сідниці то з'являлись, то зникали з поля зору. Колін ніколи раніше не бачив наживо, як люди займаються сексом. З його позиції це мало дещо кумедний вигляд, але він підозрював, що з позиції того хлопця все було зовсім інакше.
Гассан беззвучно сміявся, здається, ситуація його тішила, тому й Колін дозволив собі розсміятися.
— Це не день, а суцільний струс мозку, — сказав Гассан. А тоді пробіг уперед кроків на десять, приклав руки рупором до рота і прокричав з дурнуватою усмішкою: «МІЖ НАМИ ВСЕ СКІНЧЕНО!» «Гассан майже нічого не сприймає серйозно», — подумав Колін. Коли Кетрін обернулася, прикривши груди руками, на обличчі — шок і переляк, Гассан відвернувся.
Колін не міг відірвати погляд від, безперечно, дуже привабливої оголеної дівочої постаті перед ним, і Гассан сказав йому:
— Дай їй спокій, — і знову засміявся.
Цього разу Колін не приєднався до нього.
— Подивися на це з гумором, хлопче. Я покусаний комарами, подряпаний кущами, пожалений шершнями, обліплений тютюновою жуйкою і в камуфляжі. Дикий кабан вкупі з шершнями і вундеркіндом ведуть мене через ліс, щоб я помилувався, як перша дівчина, яку я поцілував, гецає на ЩОКу, мов породистого жеребця осідлала, поряд із могилою австро-угорського ерцгерцога. Це дуже смішно, — сказав Гассан переконливо.
— Зажди, ЩОК?
Колін знову повернув голову до обеліска ерцгерцога і побачив — бий його трясця — як ЩОК, власною особою, гарячково натягував камуфляжні штани. «От вилупок», — не знати чому Колін розлютився і зірвався бігти до цвинтаря. Він зупинився коло кам’яної огорожі й впритул подивився на ЩОКа. А далі не знав, що робити.
— Мій батько з вами? — запитав ЩОК прохолодно. Колін похитав головою, і ЩОК видохнув: — Дякувати Богу. Він надер би мені дупу. Сядь-но.
Колін переступив через огорожу і сів. Кетрін стояла, спершись на обеліск, вже одягнена, і курила сигарету; руки в неї злегка трусились. ЩОК почав говорити.
— Ти нікому нічого не скажеш. Бо це тебе не обходить. Твій арабський дружок може поговорити з Кет, нехай, це все залишиться між ними. Та я не думаю, що ти хочеш, щоб Ліндсі довідалась.