Якось на занятті Колін підняв руку і пан Соренстейн запитав: «Що, Коліне?» Хлопець притискав руку до лівого ока під окулярами — вочевидь, йому там щось муляло.
— Можна мені вийти на хвилинку? — запитав він.
— Щось важливе?
— Здається, мені вія потрапила у зіничний сфінктер, — відповів Колін, і клас вибухнув сміхом. Учитель відпустив його, і Колін пішов до вбиральні, де перед дзеркалом витягнув вію з ока, саме в тому місці, до речі, де розташований зіничний сфінктер.
Після заняття Гассан побачив Коліна на широких кам’яних сходах на чорному ході до школи: той жував сендвіч із арахісовим маслом, але без традиційного фруктового желе.
— Послухай, — сказав Гассан, — це мій дев’ятий за все життя день у школі, та навіть я вже збагнув, що можна тут говорити, а чого не можна. Так от, про свій сфінктер говорити не можна.
— Але ж це частина ока, — сказав Колін, захищаючись. — Я все сказав правильно.
— Чуєш, старий. Ти повинен знати свою аудиторію. На офтальмологічній конференції тобі б аплодували стоячи, а в математичному класі всім просто цікаво, як ти примудрився запхати туди вію.
Отак вони стали друзями.
— Що я хочу тобі сказати, — промовив Гассан. — Я не в захваті від Кентуккі.
Колін підвів голову, лежачи грудьми на руках. Він якийсь час сканував майданчик для відпочинку водіїв. Частини, якої йому бракувало, ніде не було видно.
— Так, мені тут теж усе нагадує про неї. Ми мріяли, як поїдемо до Парижа. Взагалі, я й не прагну до Парижа, та просто уявляю, як би їй сподобалося в Дуврі. Ми б ходили по дорогих ресторанах, може, пили б червоне вино. Ми навіть шукали готелі у неті. Збиралися поїхати на гроші за «Головатих дітей».[14]
— Старий, якщо Кентуккі нагадує тобі Париж, це поганий початок.
Колін сів і поглянув на занедбаний газон на майданчику. Тоді перевів погляд на Гассанову різьбу по дереву.
— Голубці, — сказав він.
— О Боже! Дай мені ключі.
Колін поліз до кишені та знехотя кинув їх через стіл. Гассан, встаючи, упіймав їх на льоту і рішуче попрямував до Чортопхайки. Колін з нещасним виглядом поплівся за ним.
Через сорок миль їзди, все ще в Кентуккі, коли Колін скрутився на пасажирському сидінні, спершись на скло, і вже збирався заснути, Гассан оголосив:
— Наступна зупинка — найбільше у світі дерев’яне розп’яття!
— Ми не будемо зупинятися, щоб подивитися на найбільше у світі дерев’яне розп’яття.
— Дідько, ми стопудово зупинимося, — заперечив Гассан. — Воно, мабуть, величезне!
— Гасе, якого біса нам зупинятися і дивитися на дерев’яне розп’яття?
— Бо це автомобільна подорож! Вона передбачає пригоди! — Гассан ляснув по керму, щоб підкреслити своє збудження. — Нам не треба кудись потрапити — це зовсім інше. Ти що, хочеш померти, не побачивши найбільшого у світі дерев’яного розп’яття?
Колін трохи подумав.
— Так. По-перше, ні ти, ні я не християни. По-друге, змарнувати літо, полюючи на ідіотські придорожні атракції, — це ще нікому не допомагало. По-третє, розп’яття нагадує мені про неї.
— Про кого?
— Про неї.
— Кафіре, вона атеїстка!
— Не завжди, — заперечив Колін м’яко. — Вона колись давно носила хрестик. До того, як ми почали зустрічатися.
Він утупив погляд у вікно, повз яке проносилися сосни. Перед очима в нього постав срібний хрестик. Він не забував нічого.
— Твоя м’якодухість мені огидна, — оголосив Гассан, але піддав газу і проскочив з’їзд.
(п'ять)
Дві години по тому, проїжджаючи повз найбільше у світі дерев’яне розп’яття, Гассан знову повернувся до Коліна.
— А ти знав, що у Кентуккі найбільше у світі дерев’яне розп’яття? — прокричав він, виставивши ліву руку обдуватися в опущене вікно.
— До сьогодні — ні. Але я знав, що найбільша у світі дерев’яна церква — у Фінляндії.
— Нецікаво, — відказав Гассан.
Гассанові «нецікаво» допомагали Коліну зрозуміти, про що людям подобалося слухати і про що — не подобалось. До зустрічі з Гассаном він ніколи цього не знав, бо всі інші або підохочували його, або ігнорували. Або ж, як у випадку з Катрінами, спочатку підохочували, а потім ігнорували. Завдяки списку нецікавих речей,[15] який він склав, Колін міг підтримувати більш-менш нормальну розмову з людьми.
Через триста кілометрів з однією технічною зупинкою вони безпечно залишили Кентуккі й були на півдороги між Нешвілом і Мемфісом. Вітер, залітаючи в розчинені вікна, висушував піт, не охолоджуючи тіла, і Колін розмірковував, де б його знайти прихисток із кондиціонером, коли помітив саморобний білборд над полем бавовни… чи кукурудзи, чи якоїсь сої.[16] З’ЇЗД 212 — ОГЛЯНЬТЕ МОГИЛУ ЕРЦГЕРЦОГА ФРАНЦА ФЕРДИНАНДА — Перший ТРУП, З ЯКОГО ПОЧАЛАСЯ ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА
14
Детальніше про це далі, та якщо коротко: близько року тому Коліну перепала така-сяка готівка.
15
Поміж багатьох, багатьох інших, геть чисто нецікавими були: зіничний сфінктер, мітоз, барокова архітектура, жарти з фізичними рівняннями, британська монархія, російська граматика і визначна роль, яку сіль відіграла в історії людства.