Барні був неготовий до істерії, яка охопила все місто, коли новину опублікували. Телефон почав дзвонити із самого ранку, і вони з Карен по черзі перенаправляли людей у службу підтримки «Трейсер контрол». Був ранок одного серпневого дня, — як заявила Торговельна палата штату Мічигану, чудовий день для відпочинку, — а місцеві радіо й телебачення повідомляли про перевантаження телефонної мережі по всьому місту: газети, відділ охорони здоров’я міста, кабінет мера, торговельна палата, відділ парків — усіх, хто могли щось знати про інцидент чи щось порадити, засипали дзвінками.
«Можете сказати, куди звернутися по лікування чи що вони там роблять? Я сидів в автобусі біля чоловіка, який, скільки знаю, працює в “Нешнал моторз”…»
«Слухайте, я вже понад годину намагаюся вам додзвонитися. Мені треба знати, я проїжджав біля Центру минулого тижня. А тепер у мене раптом акумулятор перезаряджений, такого ще ніколи не було. Де мені дізнатися, чи та штука мені в машину не потрапила? Я міг її колесами підібрати чи щось таке».
«Я вам кажу. Ми були в гостях у Боба Галлекса, чий кузен працює в “Нешнал моторз”. А тепер у мене цей дивний біль у грудях. В обох легенях. Ніби мене штрикають радіоактивними голками».
«Але це терміново. У мене конфіденційна інформація. Це все підстроїли агенти комуністів, які за мною стежать уже понад рік».
Якась домогосподарка хотіла знати, чи безпечно торкатися пилу на підвіконні. Якийсь відпочивальник хотів знати, чи забруднені також і озера. Собака якоїсь леді почав дивно поводитися. Він міг підхопити цю радіацію від інших собак? Один фермер запитав, чи це від радіації така незрозуміла погода.
Десятки дзвінків від людей з сусідніх міст, що перевіряли ймовірність «радіоактивних випадів». (Один чоловік телефонував зі свого протибомбового сховку, де заховався з дружиною, тещею й чотирма дітьми і який охороняв з рушницею. Хотів дізнатися, чи оголосять, коли безпечно буде вийти на вулицю.)
Усі, хто мали знайомих, які працювали у відділах досліджень чи моделювання, або знали Старків і бачили прибуття й від’їзд вантажівок «Трейсер контрол», тепер вважали своїм обов’язком зателефонувати до них додому й повідомити, як їм шкода було почути, що сталося. І як у вас справи? І що, ви думаєте, буде далі? І чи можуть вони чимсь допомогти? І — а, так — ще одна річ. Це дурниця, звісно, але ми були у вашому домі два місяці тому — пам’ятаєте? Чи є ймовірність, що?.. Розумієте, у нас діти вдома, ми не можемо не перейматися… ну, ви розумієте, звісно…
Так, безумовно. І єдиним варіантом дій було зв’язатися з відділом охорони здоров’я чи з «Трейсер контрол» та обстежитися. Більшу частину радіоактивності вже відчистили, і Комісія з питань ядерної енергетики повідомила, що, найпевніше, ті люди, у яких зараження ще не відстежили, дістали зовсім незначну дозу. А мер уже виступив із заявою, попросивши жителів зберігати спокій, ігнорувати непідтверджені судження від непоінформованих людей, і не дозволяти чуткам сіяти паніку. Тож найкращим варіантом було обстеження. Лише швидка перевірка. Так, безболісна. Ні, вона безплатна.
«Трейсер контрол» відкрила півдесятка станцій обстеження в Елджині й відправляла всіх, хто телефонував стосовно перевірки, на наступний день. Черги починали вишиковуватися ще вночі. До шостої ранку вони обвивали квартал і тягнулися на ще кілька кварталів. На Мейн-стрит утворився затор, і автомобілі перенаправляли на Нешнал-моторз-сквер. Людям роздавали листівки, в яких цитували постанову, що минулого дня ухвалила міська рада Детройта й у якій висловила довіру Комісії з питань ядерної енергетики, «Трейсер контрол» і «Нешнал моторз».
Попри запевнення чи, ймовірно, через них паніка не вщухала.
Літні приїжджі в котеджах на березі озера залишалися до перевірки, а тоді збирали речі та їхали геть. Виглядало так, ніби, дізнавшись, що вони «чисті», люди боялися контактувати з іншими.
Різко підскочили продажі доступних лічильників Ґайґера. (Хоча Бюро з покращення ділової практики Детройта попередило, що недобросовісні виробники постачають тисячі старих чи ненадійних лічильників за захмарними цінами, людям здавалося, що будь-що, що тріщить, краще, ніж нічого. Лічильник Ґайґера став талісманом.) Багатші мешканці Елджина обурилися через такий вид радіоактивності, який робив їхні сховища на випадок ядерної війни й процедури цивільної оборони даремними. Жодне ревіння сирен не могло попередити, що людина носить на одязі радіоактивний пил.
На Вінн-стрит, у середмісті, зчинилася бійка, після того як один чоловік зачепив іншого. Люди перестали потискати руки, на вулицях почали з’являтися лікарняні маски. Гнів міста був направлений насамперед на «Нешнал моторз», і щоранку в Центрі досліджень та розвитку виявляли якісь акти вандалізму: розбиті вікна, непристойності на стінах, сміття на під’їзних доріжках і в штучному озерці посеред території. Коли вандалізм набув уже серйозніших обертів, «Нешнал моторз» оголосила про тимчасове закриття Центру. Усі дослідження продовжаться в лабораторіях Гейзел-парку і в Східному державному університеті. Тож мешканці Елджина кинулися шукати нову ціль. Макс Праґер був недоступний, але деякі пригадали, що то Старки поширили зараження по місту й вони ще досі тут.
Одного вечора камінь розбив вікно у вітальні й пролетів за кілька сантиметрів від Карен. Уламок розбитого скла порізав Барні чоло. Він кинувся до дверей, але побачив лише автомобіль з вимкнутими фарами. Коли машина проїхала під ліхтарем, Барні розгледів, що як спереду, так і ззаду в ній сиділи чоловіки, але номер роздивитися не зміг.
— То не діти були! — крикнув він, захряскуючи двері. — Дорослі. — Гнів душив його. Хотілося когось схопити. Лютував так, що ладен був убити — і вбити не чисто, пістолетом чи ножем, а забити когось руками до болісної смерті. Він грюкнув кулаком по одвірку, спочатку однією рукою, тоді другою, а тоді нарешті завалився на диван.
Карен знайшла записку, що обгортала камінь.
— «Забирайтеся з Елджина, — прочитала вона, — або ми вас витуримо».
— Цього я й боявся, — прошепотів він. — Вони нас цькуватимуть, доки ми не підемо.
Через тиждень вікно розбив ще один камінь, а також були дві спроби підпалити їхній будинок. Після другої до них навідався мер «Сонько» Фінні й пояснив, що дав завдання начальникові відділу поліції виставити перед будинком полісмена. Це лише тимчасовий захист, перепросив він, доки все не вляжеться. Мер думав, що вони збираються продати будинок і виїхати з міста, як це зробили кілька інших працівників Центру досліджень.
— Ми не можемо, — сказав Барні, — не можемо, доки справу не закриють.
Мер Фінні кивнув, сяючи своєю найкращою виборчою усмішкою й лише наполовину розплющивши очі, так ніби радісно кивав крізь сон.
— Чув, що компанія запропонувала вам непогану суму. Думав, ви з радістю покинете весь цей бардак.
— Не знаю, що ви чули, — сказав Барні, — але вони запропонували нам сущі копійки. Ми б хоч зараз продали будинок і забралися звідси, але адвокат порадив нам поки нічого не робити.
Барні подумав, що мер зараз засне в них на дивані з усмішкою на обличчі, проте той пирхнув і випнув м’ясисті губи.
— Чув від брата містера Енґстрома, що ви намагаєтеся наварити значну суму на цій ситуації й не хвилюєтеся, що через судову справу Центр може бути закритим довгий час, а через це купа людей залишиться без роботи.
— Що за маячня?
— Ходять чутки. Кажуть навіть, що Центр можуть перенести на південь, куди переїхали багато інших компаній.
— Та ну, ви ж самі чудово розумієте, що це абсурд. Центр відкриється, як тільки паніка вщухне.
— Можливо, але тут багато людей турбуються за свої зарплати, і вони вважають, що це ви частково відповідальні. Думаю, ви робите велику помилку, якщо не продаєте будинок і не їдете кудись жити.
— Минулого тижня ми говорили з агентом з нерухомості.
Фінні кивнув. Він чув про це. Очевидно, мерія має прямий зв’язок з усіма агентами з нерухомості в місті. Елджин добре відомий тим, що контролює людей, які можуть купувати нерухомість, так само як у Ґрос-Пойнті зробили з їхньою знаною «Пойнт-систем»[9], і тут усі домовленості ретельно перевірятиме найпопулярніший мер за всю історію Елджина.
9