– Стій!
Я впізнала той парубочий голос – один із тих, що звучали під час нападу й арешту французьких вояків після прадьонок. А парубок уже цілився своїм карабіном Даніелеві в чоло. Дані миттю нагнувся до сідла, щоб дістати з присідельної кобури пістолет. Але багнет уп’явся йому в груди, а над головою з обох боків зблиснули мисливські ножі – на допомогу нападникові підскочили його побратими.
– І не рипайся! – зі злістю наказав той самий голос.
– Федьку, не смій! – закричала Устинка. – Не чіпай його! Це я сама так захотіла! І двері в олійниці відчинила, і хлопців випустила, і з власної волі поїхала з поручником. Я люблю його, Федю!
Ще з десяток одчайдухів, озброєних палицями, ножами та сокирами, оточили вершників. Саксонці навели на них мушкетони, проте Даніель наказав не стріляти. Зрозуміло, чому. Боявся, що коли його товариші вб’ють Устинчиних земляків, вона не простить йому цього. Та й як би він після того дивився їй у вічі?
– Ах ти ж, любовальниця10 французька!.. Коли ж ти вспіла так його полюбити, що ладна покинути рідну хату і за ним світ за очі їхати? А чим же я тобі не до шмиги? Хіба ж я хазяїн лідавий11 чи на тілі якийсь гандж маю? Чи не вгоджав тобі, як справдешній цариціімператриці? Пересідай на Орлика й хутко додому, там і поговоримо! – звелів Федір.
Устинка ніби й не чула, тільки міцніше притиснулася до Даніеля. – Відчепися від нього, стидомирнице!12 – Федір з такою силою смикнув за свитку, що Устинка ледве втрималася на коневі.
– Нізащо!
– Злазь, кажу! І то хутко!
– Не хуткай! Ти мені не чоловік, щоб командувати мною. І ніколи ним не будеш. А розлучите нас – втоплюся.
– Краще втопися, ніж хвойдою маєш стати…
– Но-но! Думай, що кажеш. Вона моя сестра. І не для того ми її повертаємо, щоб вона топилася, – сердито перебив хтось Федора.
– А якби тебе отак, Макаре… Якби твоя Галя… – Федір люто полоснув ножем по шкіряній торбі за плечима Даніеля і відскочив до дерева.
Я відчула чужі руки, грубі, зі шкарубкими пальцями й твердими, як залізо, нігтями. І тієї самої миті злетіла вгору. Федір розмахував мною так, наче збирався кинути якомога далі та розбити об стовбур дерева.
– Бачите цю червону ворожійку, цю відьму французьку? То дивіться востаннє. Бо зараз її вже не буде…
– Ой, Федірочку! Ой, голубчику! Не розбивай! Вона ж нічого не винна! Віддай її, прошу тебе! – заблагала Устинка й голосно заплакала.
– Добре, не розіб’ю, – начебто погодився Федір, спантеличений її сльозами. А тоді зареготав: – Ну то хай втопиться замість тебе. Клянуся, що ниньки вона піде на дно озера, як сокира!
Федір розвернувся і галопом помчав до села. Сторопілий від такого повороту, Дані пришпорив свого першерона й кинувся навздогін моєму викрадачеві. За ним та Устинкою рушила вся сільська ватага. Саксонці, залишені напризволяще, погнали коней в інший бік – до своїх позицій. Вони не знали, що сьомий корпус генерала Реньє ще два дні тому перейшов Буг і зараз перебуває на території Польщі. Російські ратники, на яких саксонці наштовхнулися неподалік Любомля, де був розміщений штаб генерала Тормосова, взяли їх у полон без жодного спротиву, бо втричі переважали за чисельністю.
А в цей час у Старолісах розгорталася інша драма. Наша з Даніелем. Федір об’їхав пологий берег озера, видерся на заліснений пагорб на протилежному боці, підняв мене над головою і зловтішно глянув на свого суперника, який порівнявся з ним. Від того, що Устинка так і сиділа поруч із Даніелем, обійнявши його руками, зраджений наречений ошалів. Він закрутив пасок карабіна на моєму грифові, мов мотузку на ніжній дівочій шиї, розмахнувся і щосили пожбурив. Холодна вода обпекла моє тіло, а карабін потягнув на дно. Даніель, не вагаючись, стрибнув за мною. Зазвичай це озеро й так глибоке, а заливні осінні дощі так наповнили його, що воно аж із берегів вийшло, як після весняного паводка. Щоб дістати мене, Даніелеві довелося пірнати кілька разів.
Отоді я й почула мелодію дзвонів. Направду почула. Вона долинала з глибини, наче з іншого світу. Звучала зовсім тихо, але змушувала вібрувати і дзвеніти всю воду. Та дивовижна вібрація висмикнула мене з піщаного дна озера, підняла на поверхню і підштовхнула до Даніеля.