— Ми вже кілька годин летимо без відпочинку! — додала Скалка.
— Давайте хоч трохи відпочинемо, бо я зараз просто впаду на якесь поселення і ще більше налякаю ваше беззахисне людство, — дошкульно закинула Лихоманка.
Хлопець і сам був не проти перепочити, однак він був Навігатор і не мав виказувати слабкості.
— Грецю, а як ти щодо відпочинку? — спитав Михась.
— Та я взагалі-то міг би летіти й далі, але якщо дівчата потомились, то я не проти. Але де ж ми тут зможемо непомітно сісти?
Хлопець глянув униз і зрозумів, що Хай-Тобі-Грець мав на увазі. Тут по обидва боки Дніпра села розташувалися майже впритул одне до одного.
Михась заглибився в мапу. Палець рухався уздовж річища між позначками селищ та містечок, і раптом натрапив на сіру пляму.
— Ось тут, трохи ліворуч від Дніпра, має бути досить велика піщана територія — Олешківські піски[37] називається. Знижуємось! — скомандував Навігатор.
32. Вогняні танці та драконячі співи
Згори Олешківські піски здавалися величезною темною плямою серед вогників довколишніх сіл. Тут, на півдні, було трохи тепліше і сніг уже не залягав суцільним шаром. Серед білого простору де-не-де темніли латки проталин. А Олешківські піски взагалі були майже без снігу.
Спочатку внизу промайнули ріденькі сосняки, невеличкі напівзамерзлі озерця, а далі потяглися нескінченні піщані хвилі. Невідомо, як і чому, через яку примху природи з’явилася ця невеличка пустеля серед квітучої густонаселеної місцевості.
Зграя драконів залетіла углиб Олешківських пісків.
Один за одним Михасеві підопічні складали крила і стрибали на бархани. Дракони, що, як відомо, непогано бачать у темряві, з цікавістю озиралися, однак тут не було на що дивитися — пісок і пісок.
Прокинувся Котька й почав, було, знову рюмсати і кликати маму, але коли Михась із Лихоманкою нагодували його бананами, які їм дав на дорогу Домінус Верба, малюк заспокоївся і почав щось завзято будувати з піску.
Гарбузяний Пих знайшов напівзасипаний сухий стовбур, витяг його з піску і підпалив одним подихом. Інші дракони теж притягли по чималенькій деревині, зрештою вийшло доволі велике вогнище — вгору знялося полум’я заввишки з ліхтарний стовп.
Дракони колом повсідалися довкола багаття. Це була рідна стихія вогнедихих істот. Вони зовсім не боялися вогню і набиралися від нього сил та наснаги.
Михась притулився до теплого боку Хоми і подумав: «От би зараз ще кілька картоплин.» — у животі Навігатора щось жалісно бурчало з голоду.
— А хочете побачити вогняні танці? — несподівано запропонував Пих. — Я можу це влаштувати — у нас, фламів, є особлива угода з вогнем.
— Так! Так! Хай будуть танці вогню! — схвально озвалися його товариші.
Пих обережно подув у полум’я — й воно спалахнуло яскравіше, осяйні пасма сплелися і закружляли в шаленому танку. В гудінні полум’я й потріскуванні палаючих гілок вчувалася мелодія — незвична, дика, загрозлива.
Спочатку Лихоманка заходилася відбивати такт хвостом, потім до неї приєдналися сестри Лимонки, а тоді зненацька Хай-Тобі-Грець густим голосом, схожим на віддалене гуркотіння грому, затягнув старовинну пісню. Поступово й інші крилаті чудовиська долучили свої голоси, і над безлюдними пісками полинула старовинна драконяча дума, яка лунала в світі задовго до появи першої людини.
Драконячий хор гуркотів, сурмив і гарчав так голосно, що в довколишніх селах попрокидалися собаки і приєднали своє виття до диких співів чудовиськ, а за дальніми кучугурами їм відповіли вовки.
Далі попросиналися й люди. Дослухаючись до дивних звуків, що долітали до них з Олешківських пісків, місцеві мешканці хитали головами й думали: «Мабуть, знову на олешківському полігоні випробовують якусь зброю! А начебто ж обіцяли, що такого більше ніколи не буде».
Михась співав і вуркóтів на вуркóті разом з усіма. Він начебто й розумів, про що йдеться в пісні, але дуже приблизно, бо не знав старовинної драконячої мови.
«Як шкода, що мої крилаті брати зневажають людей, — думав Михась. — Я маю щось зробити для того, аби дракони переконалися, що люди не такі вже й погані, як їм здається».
Навігатор тихенько полишив своє співоче товариство і задумливо побрів по піску, щоб трохи розім’яти ноги.
І тут раптом своїм нічним драконячим зором він побачив, що просто перед ним з піску стримить якийсь механізм — гострі чорні стабілізатори[39]. Він ніколи не бачив бомб, але одразу здогадався, що це якісь їхні частини! Як вони тут опинилися?!
Михась квапливо витяг з кишені мапу й, присвічуючи ліхтариком, знайшов Олешківські піски. В дужках дрібним шрифтом під цією карликовою пустелею було написано: «В минулому — військовий полігон, призначений для бомбометання».
Навігатора обпекло відчуття небезпеки. Чому він не звернув на це увагу, коли обирав місце для перепочинку? «А якщо не всі бомби розірвалися? — промайнула в голові жахлива думка. — А вони ж там ще й вогнище запалили!».
Михась щодуху помчав до багаття. Однак швидко бігти не виходило, бо ноги раз у раз вгрузали в пісок.
«Поганий з мене Навігатор! Навіть позначки на мапі полінувався уважно прочитати. Як я міг привести їх у таке небезпечне місце?!»
Його підопічні й досі співали.
Котька рився в піску і був замурзаний-замурзаний. Він дедалі більше скидався на справжнього дракона, бо вже видихав крихітні, як полум’я від сірника, пасемця вогню.
Михась трохи стишив ходу і спокійно, щоб не налякати замріяних драконів, промовив:
— Ну, хлопці й дівчата, час уже гасити багаття, бо треба рухатися далі.
— Чому?
— Так швидко?
— Ми ж іще не доспівали! — загукали чудовиська.
— Хіба ви забули, що Спайк потребує допомоги? Невдовзі ранок!
Лихоманка хитро глянула на хлопця і загадково промовила:
— Михасю, а поглянь!
Спайк лежав біля вогнища. Він прийшов до тями і навіть ледь чутно підтягував драконячу пісню. Полум’я зігріло пораненого морока й додало йому дрібку сили.
— Йому краще! — у захваті прошепотіла Золота дракониця.
— Він очуняв!
— Він одужує! — загукали лимонні сестри.
— Але ж кровотеча не спинилася, — хлопець вказав на пурпурову пов’язку, на якій майже зовсім не лишилося білого. — Збирайтеся! Ми мусимо до світання прибути на Карабі-Яйлу.
Дракони неохоче заворушилися. Довелося Михасеві заграти на чарівній вуркóті марш «Вгору, крилаті!», і лише після того вони закидали піском залишки багаття, повантажили Спайка на спину Великому Грецю і злинули в повітря.
«Ох, здається, минулося, — з полегшенням зітхнув Навігатор. — Сподіваюся, ніхто нічого не помітив. Добре, що не довелося їм пояснювати про бомби, бо вони й так доволі кепської думки про людство».
33. Нова погана Котьчина цяцька
Котьці не дуже сподобалося, коли Золота Лихоманка вихопила його з піщаної нірки, яку він викопав у піску. Але він не надто пручався, бо встиг прихопити з собою дещо цікавеньке — залізну цяцьку, що трапилася йому в тій нірці. Малий дракон міцно стискав ту залізячку в своїх блакитних лапках і роздивлявся — що ж воно таке?
37
Олешківські піски —
38
Старовинна народна драконяча дума «Міст із хвостів». —
39
Стабілізатори —