Хлопець обережно зняв його з плеча, погладив теплу лускату спину і замислився:
«Що скажуть батьки, як побачать у власному домі дракона? Чим годувати таке незвичайне створіння? Де його сховати?»
Дракон потягся й позіхнув на всю свою ясно-оранжеву пащеку з довгими гострими іклами.
— Ну й зубки в тебе, друзяко! — спантеличено пробурмотів Михась. — Цікаво, що вони захочуть гризти?
— Це грушевий підвид. Фруктові дракони належать до вегетаріанців,[10] вони харчуються фруктами та овочами, — неголосно промовив скрипучий старечий голос.
Михась озирнувся і побачив волохатого дідка, що сидів у порожньому горщику з-під драконячого дерева.
Це був той самий волохатий старий, якого хлопчик недавно бачив у маминому кошику.
Дідок грізно дивився на хлопчика з-під кущів сивих брів.
— Ой, як добре, що ви завітали! — зрадів Михась. — Мені давно треба з вами поговорити!
— Я не завітав. Я тут мешкаю. Я опікуюся родиною Вербицьких з 1632 року. Я ваш фамільний домовик Домінус Верба, — похмуро пробуркотів дід. Його колючі очка так і пропікали наскрізь, а гострі кінці довгих сивих вусів сердито рогатилися вгору.
— Ви на мене гніваєтесь?
— Авжеж. Ось ти притяг додому фруктового дракона, а знаєш, як це окошиться на вашій родині?
Хлопчик поглянув на свого вихованця. Дракон наче пустотливе кошеня завзято стрибав по ковдрі, хапаючи лапами пір’їнку. Михась мимоволі замилувався: крилатий ящур нагадував велетенську ялинкову прикрасу — він увесь блискотів і мінився спалахами різних відтінків синього кольору, а його лазурові крильця сяяли золотими плямками.
— Мені здається, що з ним можна домовитись. Він все добре розуміє.
— Звісно, розуміє, адже дракони не дурні. Але чи відомо тобі, якого розміру сягає дорослий фруктовий дракон?
— Якого? — хлопець напружився від поганого передчуття.
— Сорок дев’ять метрів, плюс-мінус двадцять сантиметрів, — колючі очка волохатого дідуганчика тріумфально сяйнули, — а у вас лише двокімнатна квартира тридцять два квадратні метри корисної площі.
Хлопчик замислився.
— А як швидко вони стають дорослі?
— За сім років. Щороку він виростатиме на 1/7 остаточного розміру. Ти ж грамотний, до школи ходиш, от і порахуй, скільки це буде, — старий встав і струсив зі штанців землю.
— Зачекайте, пане Домінусе, — квапливо сказав Михась, — а ви можете пояснити, чому я почав бачити такі дивні речі, як оце… ну, наприклад, вас?
— А що тут дивного? Ти драконячу грушу з’їв? З’їв. Отже, тепер маєш очі й вуха дракона. На відміну від людей дракони мають здатність бачити приховану сутність. Ти тепер лише зовні схожий на хлопця, а насправді ти — дракон, ще й назавжди пов’язаний із цим невихованим ящуром. Ви з ним наче кровні брати. До речі, і твій молодший братик теж, бо ж і він трохи надгриз насіння драконячого дерева. Наламав ти дров, хлопче! Навіть не знаю, що тепер з усім цим робити, — домовик приречено похитав головою і почав злазити з вазона, хапаючись рученятами за виступи візерунка.
— Будь ласка — останнє запитання, — попрохав Михась. — Чому цей дракон зі мною не говорить?
Старий зневажливо скривився.
— Та він просто соромиться, бо ще не навчився добре вимовляти «р».
Дракон обурено підняв голову й прицільно пустив струмінь диму просто в обличчя домовику — «хо!».
Домовик чхнув, крутнувся і зник.
— Привіт! — звернувся до свого вихованця Михась.
— Вітаю! — озвався малий ящур і помахав передніми лапами (їх у нього було аж шість).
— О, це вже розмова! — зрадів Михась. — Тепер тобі треба дати ім’я.
— Хо? — здивувався дракон.
— Гадаю, що тобі найкраще підійде ім’я «Хома». Подобається?
Чудовисько повільно повторило: «Хо-ма», прислухалося й радо закивало головою.
Хома оселився під Михасевим ліжком. Він завжди встигав блискавично пірнути туди, коли хтось заходив до кімнати. Хлопець влаштував йому затишне кубло зі своєї старої куртки. Достатньо було трохи підняти край ковдри й покотити під ліжко яблуко або морквину, щоб за мить почути хруп-хруп-хруп-хруп!
Та вночі Хома вільно ширяв кімнатою. Засинаючи, Михась дивився, як у сутінках мале чудовисько погойдується на люстрі, оповитій різнобарвними димами.
Одного разу хлопець забув зачинити кватирку і дракон випурхнув надвір. Михась страшенно злякався, що більше ніколи його не побачить, але за годину Хома повернувся, до того ж з великим помаранчем у лапах.
Юний вихователь дракона був неймовірно щасливий, що цей недосвідчений літун спромігся знайти дорогу додому, і намагався не думати про те, де він поцупив помаранч.
Та ось про те, як швидко ростиме його вихованець, хлопчик не думати не міг. За порадою Домінуса Верби Михась підрахував і пересвідчився, що чудовисько за рік підростатиме приблизно на сім метрів. Час від часу хлопчик вимірював дракона і за два місяці упевнився, що зріст Хоми сягнув одного метра тридцяти п’яти сантиметрів. Добре, що він хоч умів згортатися в невеличкий клубок, але що буде, коли велетенська рептилія вже не вміщатиметься під ліжком?
Михась утратив сон і апетит, ламаючи голову, що робити з драконом. Віддати в зоопарк? Який зоопарк згодиться тримати дракона такого розміру? А навіть якби й згодився, то хлопчик нізащо не хотів бачити хвостатого веселуна за ґратами.
Просто вигнати його на вулицю? А де ж він перебуде зимові холоди?
Хіба можна вчинити з ним так безжально? Адже чудовисько щиро прихильне до хлопця і цілком йому довіряє. Хоча іноді драконяча прихильність створювала Михасеві додаткові незручності.
Наприклад, виявилося, що дракони висловлюють своє захоплення, складаючи й співаючи урочисті гімни.
Щойно хлопець повертався зі школи і переступав поріг своєї кімнати, Хома висовував голову з-під ліжка і страшним голосом починав горлати, жахливо гаркавлячи і відбиваючи такт хвостом:
Мама сердито запитувала, навіщо він так голосно вмикає приймач і що це за новітня група з’явилася, ще гірша за «Рамштайн»?
Хоча фруктові дракони й вегетаріанці, у Хоми дуже швидко росли зуби, він шалено гриз усе, що трапляло на очі. Під дерев’яне ліжко невдовзі довелося підкладати стоси старих підручників, бо Михасів вихованець схрумав ніжку. Але ще гірше вийшло, коли завзяте чудовисько поцупило з передпокою і згризло татів зимовий чобіт. Довелося татові дістати з антресолі минулорічні стоптані шкарбани, оскільки на нові бракувало грошей.
До того ж хлопцеві дедалі важче було пояснювати мамі, куди зникають з холодильника фрукти і овочі.
— Три кілограми яблук за один день? — дивувалася мама. — Дві великі головки капусти і півтора кілограми моркви? Чотири цибулини? І ти все це з’їв?
— Авжеж. У мене тепер овочевий період, — відчайдушно брехав Михась, однак і сам розумів, що це звучить зовсім непереконливо.
Отже, проблем дедалі більшало.
8. Цуценя?
Того дня Михась повернувся зі школи засмучений, бо в його щоденнику з’явився запис, зміст якого доведеться якось пояснювати татові, і хлопець розумів, що неприємностей не уникнути.
Насправді він не зробив нічого поганого. А сталося ось що: коли найкращого Михасевого друга й сусіда по парті Ігоря Війта викликали відповідати з місця, на його плечі одразу примостилася похибка. Сіра зморшкувата потвора притулилася до вуха й замурмотіла якусь нісенітницю. Хіба міг Михась стерпіти, щоб оте поганюче створіння зашкодило його другові? Тому він простяг руку і вхопив похибку за довжелезного хвоста. Похибка сіпнулася, вирвалася, злетіла на карниз і звідти зловтішно споглядала за тим, що відбувається в класі.
10
…належить до вегетаріанців —