Сергій. Якісь дурні питання.
Ніна. Гаразд, Алко, заспокойся. Годі. Нічого з ним особливого не станеться, з Валеркою твоїм.
А л л а. А от Засєка...
С є р г і й. Та нормальний він хлопець.
Ю р а. У тебе всі нормальні хлопці.
С е р г і й. А що я ще можу сказати? Хіба я з ним живу в одній квартирі? Росли ми в одному дитбудинку?
Н і н а. Ти ж із ним учився дев'ять років!
С е р г і й. То й що? Що я — знаю його, як себе? А тебе? А його? (Киває на Славу.) «Здоров — привіт!», «дай геометрію скатати» та «вчора кльовий фільм бачив». От тобі і всі дев'ять років.
Ніна. Ну, а якщо серйозно?
С е р г і й. Та я і так серйозно. Ну відмінник, ну спортсмен, співає непогано...
Алла. По-дурному співає.
Ніна. Ні, Алко, співає він гарно. Ти вже не наговорюй.
Юра тим часом знову займає своє місце біля дверей.
Сергій. Активіст.
Алла. Мистецтво любить.
Сергій. Мистецтво любить. Це що — кпини?
А л л а. Та ні. Це ти просто за Інночкою повторюєш.
Сергій. Ну, то правда ж. Що мені — казати, що він двієчник?
Слава. Поділіться з нами своїми думками, юначе. Ми скучили за оригінальними висловлюваннями, за самостійним трактуванням деяких питань і покликали вас не для того, знаєте...
Сергій (незлобиво). Та заткни ти рота!
Слава. Фе, як негарно. У вашому, юначе, віці, при вашому суспільному статусі...
Алла. Ми ж про серйозні речі говорили.
Слава. Ай, дався вам цей Засєка. Поговоримо краще про мене.
Сергій. Старий, ти сірий, мов ця стіна. І примітивний до непристойності. Усі твої інтереси не сягають далі «Боні М», «Чікаго» і нової шестиструнки.
С л а в а. Ти глибоко помиляєшся. У мене дуже багатий внутрішній світ.
Сергій. Тільки він так глибоко заховався, що його ніяк не розглядіти.
Слав а. Він у мене дуже сором'язливий, боїться світла і нагору не вибирається.
Обидва всміхаються.
Н і н а. Хлопці!
С л а в а. Так, ну то про Засєку. Темочку ж ми знайшли!
Сергій (іронічно). Кожна людина по-своєму прекрасна.
С л а в а. Оце правильно.
Ю р а (від дверей, він повторює щойно підслухане). «Вдарити людину це взагалі злочин. А він же вдарив комсорга!»
Слава. Ху! Знає, куди повернути.
А лла . Що ж тепер буде?
Сергій. Побачимо.
Сла в а. Мудро сказано.
Се р г і й. А що я можу сказати? Може бути великий шухер. Якщо Інночка до цього по-справжньому візьметься...
А л л а. І за що вона Валеру не злюбила?
Сергій. Вона просто злюбила Засєку.
Слава. Ближнього свого.
Ніна. До чого тут це? Якби ви були на місці Ігоря, то Валеру не захищали б.
С е р г і й. А ніхто його і не захищає. Просто я на місці Ігоря вліпив би йому теж. А то стоїть, посміхається.
Ніна. Це навіть якось мужньо. Адже він сильніший од Валери.
А лла. Чому ж він у поході дав Валері здачі, коли він такий мужній?
Ніна. Ну, знаєш, кожного разу підставляти ліву щоку — приємності мало.
С л а в а. І все ж незрозуміло: за віщо Валера його? Усе було тихо-мирно. Про щось там Інночка говорила. Потім Ігор підвівся... І тут Валеру штрикнуло чимось.
Юра (од дверей). «Таким не місце ні в школі, ні в комсомолі». (Іде до друзів.)
Алла обхоплює щоки долонями, тужливо дивиться на друзів.
С л а в а. Так, лажа.
Се р г і й. Я все ж не гадав.
А л л а. Що ми стоїмо? Адже виключать!
С е р г і й. А що нам — бігти гуди?
С л а в а. Та ні, так одразу не виключать. Спершу збори будуть, комітет, а потім...
Алла. Що?
Сергій. От-от.
Н і н а. А потім виключать, ти що, не розумієш?
Слава. Але ж можна... можна поговорити з хлопцями.
Н і н а. А то ти не знаєш наших хлопців. Будуть собі сидіти, як тоді, з Севкою, й очі витріщати.
Алла. Стривайте. Адже... Я чула, що Ігор мав виступати на зборах як комсорг і захистити його. Хто пам'ятає?
С л а в а. Та ніби..
С е р г і й. Я пам'ятаю. Я ще сам тоді з ним говорив. І Нінка була.
Ніна. Так. Але якось дивно все вийшло.
А л л а. А саме?
С е р г і й. Я був певен, що все скінчиться добре.
Н і н а. І я. Прибігає раптом Інночка у клас і оголошує: «Після уроків — збори». Ми до Ігоря: «В чому справа?» А він: «Та Севку бачили в якійсь компанії, біля «Дружби» гроші качав. Тільки я вам поки що нічого не казав». Ми до Севки: «Це правда?» А він: «Та ні. Я із знайомими хлопцями стояв, тут до них іще двоє підходять, із двадцятого номера. Я їх перед тим кілька разів усього бачив. Тут народ із кінотеатру посунув. Дивлюсь — ті двоє до одного підійшли, до другого... Я вже потім здогадався, в чому справа. Ми недалеко стоїмо, кодляк ніби, а ті гроші збирають. Що ж,— питає,— буде?» Ми знов до Ігоря: «Не винен Севка». А він: «Ну, не винен, то скаже усе, як було, і край. Збори вже призначили, там і розберемося».
Сергій. Розібрались.
Ніна. Ага. Ви ж там були?
А л л а. Я хворіла.
Ю р а. А я змився. У мене квиток був у кіно. На третю годину.
С л а в а. Я був.
Н і н а. Ну от. Почалися збори. Інночка каже: «До нас дійшов обурливий факт. Учень нашого класу разом із якимись мерзотниками силою відбирали гроші у перехожих». Ну, Севка схопився. «Це брехня!»— кричить. А вона: «Ми тобі слова не давали, і взагалі, як ти розмовляєш з дорослими?..» Тут іще старша піонервожата чогось підійшла, так вони вдвох на нього як накинулись — і вчиться погано, а в житті класу не бере участі, ну і так далі. Ледь не з першого класу все згадали. Добре, що він комсомольцем не був, а то ще й з комсомолу потурили б.
Слав а. Так, було спечно.
А л л а. А Засєка?
Н і н а. А Ігор якось дивно повівся. То він ніби нічого був, а під кінець узяв слово, це, каже, ганьба для класу. Сьогодні гроші, а завтра з ножичком піде... А Севка психонув, ну і... Чим скінчилося — самі знаєте.
10 р а. Але ж ви знали, що Севка не винен?
Слава. Здогадувались — так воно точніше.
Алла. Він же вам розповів...
С л а в а. А то він казатиме: «Так, це я. Я відбирав».
С с р г і й. Якщо чесно — я від Севки не чекав такого. Ми ж із ним у сусідніх парадних живемо, ну і... Я його знаю не лише по школі. До нас у двір кого не занесе. Гастроном поруч, от вони й товчуться у нас, в основному, звичайно, ввечері... Севка і хлопців знав більше, ніж я, і його знали. Мені з вікна на кухні видно. Не п'є...
Алла. Оригінально звучить. У восьмому класі хлопчик не п'є!
Н і н а. Ой Алко, ти мов з неба впала, чесне слово! А наші хлопці що з собою на вечори приносять? Так це ж у школу, і то...
С е р г і й. Не в цьому, звичайно, справа, але хлопець він нормальний.
Ніна. Знову!
Серп й. Ну, хороший хлопець. Нехай буде хороший.
А л л а. А як же Засска?
Слава. М-м-м...
Ніна. Та от він...
Алла. Він же спадлючив!
С е р г і й. Та взагалі...
Ю р а. А вона права.
Слава. Напевне.
Ніна. Та, знаєте... Ігор і підлість... Якось воно... Я розумію, не всі у класі його люблять, але якось воно не в'яжеться. Є в нього вади...
Слава. Ну, звичайно! Просто раніше ми цей вчинок називали по-іншому. Тобто пояснювали собі інакше. От Нінка казала...
Ніна. Що?
С л а в а. Та зажди. Що ти сказала? «Якось дивно він повівся», ще хтось подумав: «Не те він говорить», ще хтось — іще щось, а от про підлість...
Н і н а. Так він Севку й захищав.
Слава. Почав за здравіє, так. Мовляв, стільки вчилися разом, і хороший хлопець, та те, та інше — всі й вуха розвісили. А потім якось несподівано повернув. (До Сергія.) Пам'ятаєш? «Гірко зневірятися, та несправджень сподіванки...» Та як поніс. Я сам тоді сидів і думав: дурень він, чи що? А він — ні, не дурень. Він — гірше. Я все гадав, що це його навмисне настрахати хочуть. Хоч і не винен, а так, про всяк випадок. Адже Ігор знав, що Севка не винен.
Н і н а. Та він теж міг... (Із притиском.) Здогадуватись. Як і ви.