Копач (зітхнувши). Щасливі люде... Я й сам від думок не сплю.
Г е р а с и м. То ви хоч їсте добре,— вчора я придивився.
Копач. Та ще до якого часу їм, а спати не можу... Засіли мені в голову два предмети: один на Боковеньці, другий...
Герасим. Ха! На Боковеньці? Чув, чув...
Копач. Невже? Від кого? Що чули? ’
Герасим. Та чув, як ви сьогодня уночі бормотали: Боковенька, скала якась, копили і ще щось — не розібрав.
Копач. Та ну? Невже голосно отак балакав?
Герасим. Голосно! А потім як залопочете тим язиком, що ото вчора лопотали...
К о п а ч. А, а! Пермете, коман — вів ля патрі? 25 Хе-хе-хе! То мені снилося, що я вже викопав гроші і приїхав у Париж.
Герасим. Вам і сниться чортзна-що.
Копач (зітхає). Не дає мені спокою цей предмет. Тілько задрімаю, так зараз і ввижається скала на Боковеньці... Ви не вірите, я знаю! А вникніть: опит і практіка,.. Гляну на примети, і чує моя душа, чує, наче хто шепче: тут є гроші, тут знайдеш!.. Якби знав, що удержите язика, то открив би вам секрет.
Г е р а с и м. Та я й сам знаю.
Копач. Та ну? Що ж ви знаєте?
Герасим. Що це чортзна-що.
Копач. А, боже мій! Ви думаєте, що я дурак?
Герасим. Та хто його зна.
Копач. То-то! У мене.опит... ви тілько візьміть пример, які предмети: скала гостра, верх зрізаний, як у чумацькій шапці... балка так і балка так, клином сходяться до скали... Тридцять літ опита дарма не пройшло! Біля скали лежить, так, на пригорку, два копили, робота чудова — оскардами висічені... Один копил так... на восток показує, другий на запад... Як углядів перший раз — мало серце не вискочило... пустив біля них щупа, а тут — цок! Наткнувся на камінь. Став копать і не більше як на пів-аршина під землею одкрив кам’яну фигуру чоловіка, взяв і закрив його землею. Бачите, чоловік, висічений теж оскардами, що ви скажете?
Г е р а с и м. Та хто його зна, що вам сказать... Це наче щось і справді похоже на діло.
Копач. Е! В тім сила. От тільки гроші потрібні, щоб начать копать.
Герасим. Ну, а де ж саме треба копать?
Копач. Це задача: чи на восток, чи на запад,— ще не знаю.
Герасим. От тобі й маєш!
Копач. А, боже мій! Треба вникнуть, обслідувать. Тут опит — я, кажеться, не дурак.
Герасим. А хто його зна... Почнете копать і викопаєте сковороду або ступку.
Копач. А як гроші? Вірте мені, що це не дурниця — скала, балка так і балка так, два копили показують, і фигура... Це моя судьба, само провідєніє указує путь.
Входе Роман.
ЯВА V Ті ж і Роман.
Роман. Поїдемо, чи як? Я дав коням оброку.
Герасим. Налагодились їхать, то їдьте.
Копач. Я тобі покажу окам’яніле дерево,— нам небагато вбік прийдеться звернуть.
Г е р а с и м. Та не видумуйте чортзна-чого.
Копач. От чоловік, от чоловік! Та ви ж зроду такого дерева не бачили.
Герасим. А на біса воно мені здалося, що то, грошей у мене прибавиться, як я його побачу, чи що? Завтра робота, то йому треба сьогодня вернуться, нічого гаяться.
Копач. З вами каші не навариш! Піду краще до криниці умиюсь. (Вийшов.)
Роман. Ну та й не хочеться мені їхать до тих Пузирів, коли б ви знали, та ще з Банавентурою.
Герасим. Не вигадуй, не вигадуй.
Роман. Та, єй-богу? хоч би щупа цього не брав, покинув би його тут, бо хто побаче мене з ним, то засміють.
Герасим. З посміху люде бувають, от як викопає гроші, тоді нехай сміються, так-то. Іди, нехай при тобі підмазують фургона, запрягають, та й з богом!
Роман пішов.
Що це кума і досі нема за грішми? Цілу ніч не спав, все міркував і таки став на одній думці: побалакать з кумом і, коли згодиться, послать його в город розмінять гроші. (Запирає двері, виймає гроші і розглядає.) Прямо як настоящі, і не пізнав би, коли б не понадривав сам краї, а все-таки береженого бог береже — треба розмінять у казначействі.
Стук.
Чи не кум?
За дверима голос Параски: «Та відчини-бо!»
Жінка. І чого її чортяка несе? (Одмика двері.)
ЯВА VI Герасим і Параска.
Параска. Що ти затіваєш, скажи на милость божу?
Герасим (злякано). А ти почім знаєш?.. А тобі яке діло?
Параска. Хоч би ж сказав, пораявся...
Герасим. Звідкіля вона довідалась?! Знай свою діжу, а у мої діла носа не тикаіі!.. Іди собі, іди, не заважай мені думать.
П а р а с к а. Та ти на старість щодня дурніщий робишся.
Герасим. Ей, Параско!
Параска. Чого там Параско?
Г е р а с и м. Не чіпляйся! У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові.
Параска. Та з великого розуму в дурний заходиш! Що це ти затіяв — женить Романа на Пузирівні?