Жезніцький. А може б, перше підпекти?
Потоцький. Поспієш ще, давай сирого.
Жезніцький. Слухаю. Запорожці всі в тюрмі, а один утік; коли б не гайдамаки, чого йому тікать? (Пішов.)
ЯВА VI
Т і ж, без Жезніцького.
Шмигельський. Ясновельможний пане! Коли вже я оригінал, то дозволяю собі все, що думаю, говорити прямо.
Потоцький. Через шлюб Яворського я в гуморі. Говори.
Шмигельський. Нехай Жезніцький не спішить допитувати запорожців; можна ж певні відомості мать від коша.
Потоцький. Покриють, гадюки.
Шмигельський. Не треба звіра дратувать! Відомо пану, коли українська партія в Лисянці 22 без всякого суда
сорок запорожців смертю скарала, якими муками жидам і шляхті заплатили їх товариші?
Потоцький. А мц поквитаємось!
ЯВА VII
Ті ж і гайдамака, скований і зв’язаний, біля нього козаки з списами.
Потоцький (довго дивиться на гайдамаку). Ти знаєш, хто я?
Гайдамака (довго дивиться на Потоцького). Може, знаю, а може, й ні!
Потоцький. І смерть твоя, й життя — в моїх руках! Г айдамака. Може, в твоїх, а може, й ні. Жезніцький. Гадюко! З тобою пан Потоцький розмовляє!
Г айдамака. Може,. Потоцький, а може, й ні. Жезніцький. Я з тебе живого здеру шкуру за такі слова.
Г айдамака. Може, здереш, а може, й ні. Потоцький. Стривай! Хто ти? Скажи по правді — я тебе зараз одпустю.
Гайдамака. Може, одпустиш, а може, й ні. Потоцький. Признайся, я тобі сто злотих дам, ти Сава Чалий?
Г айдамака. Може, Сава, а може, й ні. Потоцький (бере з столу пістоль і цілить в гайдамаку). Говори: ти Чалий? Уб’ю, як собаку!
Г айдамака. Може, уб’єш, а може, й ні.
Потоцький стріляє; осікається пістоль.
А бач, не вбив!
Потоцький. На палю його зараз!
Гайдамака. Це той Потоцький, що розум в нього жіноцький 23.
Потоцький. Посади його в бочку і задави димом від сірки.
Г айдамаку виводять.
ну, пане Шмигельський, що з таким народом зробиш?
Шмигельський. З таким .народом можна весь світ покорить!
Потоцький. Ти мене дратуєш не менш, ніж цей диявол; стережись!
Шмигельський. Я шут, оригінал; мені ясновельможний пан дозволив говорити все, а в пана слово королівське,
і я знов сміло говорю. Вели, ясновельможний пане, замість мук і кари, розкувать його, нагодувать його гарненько, дай йому добрий кухоль горілки — і він тобі розкаже все, а муками і страхом нічого ти від нього не добудеш!
Потоцький. Ха-ха-ха! Гайдамаку вітать, як дорогого гостя? Оригінально! Гукни Жезніцького!
Ш мигельський (до козачка). Поклич пана Жезніцького.
Потоцький. Чудово, чудово!.. Почнем харцизів частувати, музика буде грати їм, нехай танцюють п’яні бестії, а після танців і на палю!.. Нехай оригінально умирають!.. ^Са-ха-ха!
Входе Жезніцький.
Розкувать гайдамаку, дать йому добре їсти, поїть горілкою три дні, щоб кожний день був п’яний, як на весіллі, а Лейба нехай грає йому на цимбалах веселу до танців!‘Ха-ха-ха! Нова кара! Ну, чого стоїш? Ти м’яса хочеш? Буде м’ясо! На третій день, коли нічого нам харциз не скаже, посади його на палю; Лейба буде грать йому веселу, а він нехай конає, бестія, під танець.
ЯВА VIII Ті ж і гайдук з листом.
Г а й д у к. Ясновельможному від хорунжого Реви лист. (Вийшов.)
Потоцький (читає). Сава Чалий!.. (Говоре.) Диявол! Знову це гадюче ім’я!.. (Читає.) «Сава Чалий нас обманив. Навмисне він послав малий загін, його посікли ми і ватажка піймали, а той сказав, що ніби Чалий він. Його послав я вашій мосці 32. Тим часом справжній Сава на другу ніч з загоном чоловік у двісті напав па Очеретне, забрав з комор пшоно, сало, весь хліб, всіх коней, сорок пар волів, дочку підстарости Курчинського, прекрасну Зосю, взяв і щез, як дим в повітрі!» (Говорить.) Диявол! Диявол! Диявол! (Читає.) «В погоню пішла хоругв Ружицького». (Говорить.) О, коли б його піймали, я місяць би його горілкою поїв, поки б не збожеволів він, а потім на цепу водив би його по всій Україні. Ні, це не чоловік, це, певно, чорт назвався Чалим.
Шмигельський. Це міф, ясновельможний пане. Певно, кожний ватажок навмисне Чалим себе зве.
Потоцький. Ні, ні!.. Це надзвичайний чоловік, це не міф; а тілько так його всі фиглі цінять гайдамаки, що кожному б із них хотілось Чалим буть!.. Але то все мізерія!.. Сава справжній був в Карапишах 24. Він на очах Миколи Потоцького і трьохсот його волохів погасив бочки смоляні так легко, як свічки; пальнув у вічі всім з мушкетів, щез як вітер, потім побив погоню, і небіж мій з волохами своїми мусив світом рушить, бо думав він, що сила Сави переважить його силу; а Сава в той самий день спалив всю слободу і вивів хлопів всіх в степи да'лекі! Га?.. Це страшний, це надзвичайний, це цікавий чоловік! Пане Шмигельський! Ти говорив, що знаєш народ, що жив ти довго серед його, тобі відомі всякі фиглі, бо ти й вояка добрий... їдь, іди, 'ЩО хоч роби, найди і приведи мені ти Чалого! Він не дає мені спокою, не буду їсти й спать, поки його я не побачу! Я його помилую, я його хочу побачить... Пообіщай йому маєтності великі, сто тисяч злотих, від короля шляхетство; і все те я, клянусь, добуду, дам, тілько нехай пристане на мою руку і поможе мені гайдамаків всіх переловить!.. Це ім’я — Чалий — сила! Це та сила, що приворожує людей до себе! Ради краю, ради спокою одшукай і приведи мені Чалого, бо коли до себе ми його не переманим, то гайдамаччина Хмельниччиною стане!