Пузир. Здорові були! Грієтесь на сонечку, ну й я посилю з вами.
Соня (цілує його в руку). Як вам їздилось, таточку?
Пузир. Нічого, добре.
Марія Івановна. Що це ти зробив?
Пузир. А що?
Марія Івановна. Бороду підрізав, чи що?
Соня. І справді... Для чого ви, таточку, підрізали бороду?
Пузир. Для чого підрізав? Ха-ха-ха! Хіба ви нічого не бачите?
Соня і Марія Івановна. Ні, нічого!
Пузир. Ото сліпі! Так гляньте сюди. (Показує на шию.) Що це?
Марія Івановна. Хрест!
Пузир. Хрест! Та який хрест?
Соня. Орден.
Пузир. Станіслава второй степені на шию!
Феноген (підходе). Дозвольте поцілувать!
Пузир. Цілуй!
Феноген цілує орден.
Получив награду за приют.
Марія Івановна і Соня. Поздоровляємо! Поздоровляємо! (Цілують.)
Марія Івановна. А все ж таки я не розумію: для чого ти бороду попортив?
Пузир. Ніколи ти не догадаєшся, все тобі треба в рот покласти. Орден па шию — розумієш? -
Марія Івановна. Розумію і бачу, що на шиї...
Пузир. Тепер і ти бачиш, і всяке побачить, що на шиї орден; а як була довга борода, то закривала, і ніхто б не побачив! Для чого ж його носить, коли його не видко? Пройшлося підрізать трохи бороду. Розумієш?
Марія Івановна. Тепер розумію: щоб видко було орден!
Пузир. Так. Ну, а як вам здається: личить мені орден?
Марія Івановна. Боже, як гарно: зовсім другий чоловік!
Ф е и о г с п. Так наче ісправник!
Пузир. Ха-ха-ха! О, я й забув. (Показує пакунки.) Це тобі, доню, па плаття купив. Будучи оце в городі, зайшов по ділу в магазин до Петра Тимофієвича... От де торговля так торговля: людей, людей — протиснутись не
можна... п’ять магазинів, гуртовий склад — і скрізь повно купця.
Марія І в а н о в н а. Щасливий Петька!
П у з 11 р. Еге... І в магазині зустрівся я, знаєте, ненароком з начальницею гімназії, купувала своїй дочці на плаття і причепилася, щоб і я тобі купив такого самого. Якесь дуже новомодне, каже, розхватають, а я, каже, хочу, щоб у Сонічки було таке саме плаття! Вона тебе дуже любить. Найкраща, й найрозумніща, каже, моя воспитаниця!
Марія І в а н о в и а. А як же не краща, коли по скінченню дали золоту мендаль!
ГІ у з и р. Петрушка!
Входе хлопець.
Візьми і віднеси в кімнату. Ми потім роздивимось.
Хлопець бере у Феногена покупку і пальто та й несе у хату.
С о и я. Спасибі, тату! (Цілує його.)
Пузир (гладить її по голові). Розумна головка!.. Ну, що ж тут нового?
Феноген. Все благополучно.
Пузир. Слава богу!
Соня. Ні, тату, не все благополучно!
Пузир. А що ж тут сталось?
Соня (подає йому хліб). Гляньте!
Пузир (розглядає). Хліб!
Соня. І таким хлібом, тату, у нас робочих годують!
Пузир. Скрізь у хазяйнів, по всіх ікономіях, дочко, однаковий — отакий, як бачиш!
Соня. Нехай другі годують, чим хотять! Це не може буть для нас зразком! Таким хлібом гріх годувать людей, тату!
Пузир. Робочого чоловіка не можна, моя дитино, нагодувать инчим, біліщим хлібом: він буде раз у раз голодний. Робочий чоловік, мужик, не любить білого хліба, бо він і не смашний, і не треіший. Оце самий настоящий хліб для36- робочих! Питательный, як кажуть лікарі!
Соня. Та це не хліб, тату, це кірпич!*
Пузир. Бог зна що вигадуєш? Якого ж ще хліба треба? (Хоче одламать — нё ламається, хоче одкусить — не вкусе.)
Соня. Бачите: ні вламать, ні вкусить!
Пузир. Треба розмочить!
Соня. Тату, мій лебедику, не дозволяйте людей годувать таким хлібом. Недурно казали в гімназії, що у нас людей годують гірше, ніж свиней; насміхались, я плакала і запевняла, що то неправда, а тепер сама бачу, і вся моя душа тремтить! Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що вас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде мило, життя моє буде каторгою!!
Пузир. Ну, годі, годі! Заспокойся. Я звелю, щоб харчі були кращі. Іди проходись по садочку, заспокойся, заспокойся! Стара, йдіть удвох...
Соня і Марія Івановна пішли в палісадник і зникли в саду.
ЯВА VI Пузир і Феноген.
Ф е н о г е н. Поки ще казенного назначать, а ми вже діждалися свого інспектора... Біда!
Пузир. Ліхтаренко таки дуже вигадує на хлібові. По відомості, певно, показує чистий, а дає — бач який. Справді не вкусиш! Та й не час тепер таким хлібом годувать: ще покидають робочі, возись тоді з ними, а пора наступає гаряча. Скажи йому, що такий хліб можна давать тілько з першого сентября, як обробимось: тоді половина строкових не ви-держе, повтікає, а жалування зостанеться в кишені... Отак, скажи йому, розумні хазяїни роблять! Перекажи зараз Ліх-таренкові, щоб такий хліб давав тоді, я& доробимось, а тепер нехай годує краще і в борщ картоплю нехай дає. Розтривожили мені дитину!..