Пузир. Дам, зараз дам, з радістю дам! Кажи, хто вони?
Феноген. Я і Ліхтаренко.
Пузир (через сльози). Вірний слуга... Спасибі тобі! Кращих свідків і не треба. (Витирає очі.) Ти і дурно покажеш, щоб врятувать свого хазяїна від сорому, я тебе знаю.
Феноген. Покажу, єй, покажу — дурно покажу... А ви свого вірного слугу подаруєте — дасте на дорогу до слідо-вателя двісті карбованців.
Пузир (зітхає). Дам! Посилай за Ліхтаренком! І сам
з ним побалакай, бо я не можу.
Ф е її о ге и (у двері). Петрушка! Звели, щоб Харитон зараз їхав у Мапуйлівську економію і покликав сюди Ліхта-ренка.
Пузир. Каторжний жид — жили вимотав... Де ж? Тисячу карбованців! А? Люде вдвох за чотириста карбованців хрест поцілують, а він один хотів зцупить тисячу. Дай води...
Марія Івановна» лікар, Пузир і Ф е н о г е н, а потім Маюфес.
Лікар. Що ж це ви робите? Знову встали.
4 Пузир. Я вже зібрався йти полежать.
Марія Івановна й Феноген беруть його під руки.
Лікар. Не смійте вставать!
П узи р. Не можна — хазяйство.
Марія І в а н о в н а. А 'боже мій, боже! Здоров’я миліше всього на світі!
Виходять. З дверей виглядає Маюфес.
Тих а: «Феноген Петрович,..» Феноген махає йому рукою. Коли Пузиря вывели, Маюфес входе.
Маюфес (сам; постоявши). Ах ти, хам! Ні сорому, ні совісті не має. За таке діло п’ятсот карбованців дає. Ні, поч-теннійший, дасте ви мені тепер дві тисячі, бо ніхто такого показанія не зробить, як Григорій Мойсєєвич.
Входе Феноген.
Феноген. Що ви хотіли ще сказать? Говоріть мерщій, поки біля слабого лікар.
Маюфес. Коли ж поїдемо оглядать землю? Мені1 надоїло возитись.
Феноген. Ото-бо й біда, що*сам не знаю коли.
Маюфес. Як вам завгодно — я більше ке буду турбо-ватись! Тілько не забувайте, що ви і не оглянетесь, як землю цю ухоплять мужики. Вони теперечки показились. Одні біжать на переселеніє, другі тікають з переселеній, а треті бігають, висунувши язика, шукають — де б тут з поміччю банка землю купить! П’ять літ назад я сам приторговував людям землю по сто двадцять п’ять — сто тридцять, а мужики на свою голову уже нагнали ціну двісті двадцять п'ять за десятину.
Феноген. Чув-чув. Всякому земля потрібна. Чого доброго, переб’ють. Знаєте, може, я одпросюсь у хазяїна, то завтра раненько приїду в город, та й махнем на оглядини... У мене недовго: сторгуємо, купча і грошики на стіл.
Маюфес. Пора» пора вже вам на своє хазяйство.
Феноген. Ох, не кажіть! Запізнився, здорово запізнився, давно пора.
Маюфес. Зате ж який опит і яку практику маєте! Ви своє надолужите. Коли ви могли обманювать Терентія Гавриловича, то кого ж після цього ви не' обманете.
Феноге н. Ха-ха-ха!
М. а ю фес. А через десять літ Феноген Петрович буде такий великий пуріц, що бідного Григорія Моисеевича гнатиме и шиюч.
Ф с н о г е н. Бо таки й справді ви багато заправили! Де ж таки: за показаиіє тисячу карбованців?
Маюфес. Так яке ж показаніє, подумайте.
Феноген. Бог зна що говорите!. Та я й Ліхтаренко візьмемо по38 двісті карбованців.
Маюфес. Як? Ви? Ну, глупостії Ви ж нічого не знаєте!
Феноген. Що нам скажуть, то ми те й покажемо у слі-дователя.
Маюфес. І будете присягать?
Феноген. Будемо!
Ма юфе с. І хрест цілувать?
Феноген. Поцілуємо.
Маюфес. Ой-ой-ой! Хароший христіанин! І вам не гріх?
Феноген. А вам?
Маюфес. Я хоч що-небудь знаю, а ви нічого не знаєте.
Феноген. Так і ви ж за гроші мусите показувать те, що вам звелять, ну і ми так само.
М а ю ф е с. Ай! Що ви говорите? Хіба можна рівнять бідного жидка, фактора Гершка, до Феногена Петровича?! Ви поміщик і за двісті рублів будете показувать неправду і хрест цілувать? Цілувать хрест?! Ай! Мені аж страшно стало. (Здригнув.) Такий чоловік. Ні, я не вірю, ви жартуєте.
Феноге н. Хе-хе-хе! Ви хочете мене засоромить, щоб я не перебивав вам заробітку?.. Даремна праця. Ви тілько гарненько самі подумайте: чого ж то вам такі привілеї в житті, що ви можете усе робить, аби гроші, а я то вже і не можу? Та коли б я не так думав і не так робив, як думаю
і роблю, то не мав би де під старість голову прихилить. І ви самі сміялись би з мене, взиваючи посліднім дурнем, от що! А тим часом прощайте. Піду до хворого. (Іде й обернувшись.) Завтра ждіть мене! (Вийшов.)
ЯВА IV
Маюфес. Ай-ай-ай! Нещасний я чоловік! З рота вирвали такий зарібок! І як його теперечки жить на світі? Уй вейз-мір, вейзмір! * (Вийшов.)
Соня. Спасибі, що приїхали. Восьмий день вас жду, насилу діждалась.
Калинович. Признаюсь вам, що і тепер приїхав після довгої боротьби. '