Наташа (набік). Фу, як житним хлібом запахло!
Михайло. Наташа, поведи маму до себе! Шанже ля роб! 42
Наташа. Ходім до мене, мамочко.
Тетяна. Ходім, ходім, моя королівно!
Пішли.
Макар. Там, сину, я зоставив дівці жарене порося, гин-дичку, півпуда масла. Тепер у тебе гості, якраз пригодиться.
Михайло. Гаразд! Сідайте, тату!
Входе Акіла.
Ну ЩО?
Акіла. Єрунда! Пропала вся вечеря!
Михайло. Як?
Акіла. Повар п’яний, Паша гГяна... Ну, драка — і все полетіло в помийницю, а що було на плиті — в вогонь!
Михайло. Скандал!!
Акіла. Єрунда! Я достану в ресторані. Давайте грошей.
Михайло. Грошей! (Шукає). Треба до Наташі!.. Тату, дайте, будь ласка, поки Наташа, двадцять п’ять рублів.
Акіла. Єрунда! Найменше сорок!
М и х а й л о. Невже?
Акіла. Двадцать п’ять персон, по два блюда, в кращім ресторані.
Макар (достає і дає гроші). Та там же, сину, велике порося, сите... гиндичка годована, може б, обійшлися?
Акіла. Порося і гиндичка — єрунда, хіба так, на підмогу, як холодна закуска! Ну, я іду! (Виходе.) От єрунда!
Макар. Клопоти, сину, великі у тебе клопоти,— нелегко ті чини дрстаються!
Вбігає Паша, а слідом всовується Тарабапов.
ЯВА XIV Т і ж, Паша і Т а р а б а и о в.
П а ш а. Рощптайтс мене!
Тарабапов (показує на Пашу).
Вот в воїнственнім азарті Воєвода Пальмерстон Поражає Русь на карті Указательним перстом!
Михайло (гнівно, здавленим голосом). Убирайся! Босяк! Що ти наробив з провізією? Все пропало... Пріч, п’яниця!
Тарабанов. Горький, ваше превосходительство! Одначе простіть, я не виноват. (11 ада на коліна.) Як лист перед травою! (Показує на Паиф.) Неприятель вискочив на позицію і все повалив в помиї.
Паша. Брешеш, босяк, ти повалив!
Тарабанов (естає). Кухарка, руки по швам: з тобою говорить повар барона Корфа!
Михайло. Пішли вон обоє! Я вас, тварі, в участок. Тараканов. Ваше превосходительство, перемініть гнів на милость! Я все поправлю: витягну провізію з помий, вимию уксусом — і па плиту. Я не раз так робив. Всі повари так роблять, а господа їдять і хвалять.
Макар. Ідіть, люде добрі, коли честю просять. Тарабанов. Мужичок, не твоє діло!
Михайло. Убирайся, говорю!
Тарабанов. Ваше превосходительство, дозвольте остаться одному і доказать свій талант. А Пашу я в потилицю!
Паша. Ах ти, босяк морожений! Ти мене будеш гнать в потилицю? (Засукує рукава.)
Тарабанов (робить прийом на руку). Ударю в штики! З нами бог. (Грає на губа,х наступленіє, не переміняючи пози.)
Входе Акіла, хапа обох за коміри і виводить. Тарабанов не перестає грать і в той момент, коли його веде Акіла.
ЯВА XV
Михайл о, М а к а р, потім один з гостей і Акіла.
Михайло. Ху ти, господи! (Сідає в крісло і обмахується газетою.)
Мака р. Спочинь, сину, спочинь! Цур йому, яка морока! Ох, нелегко ті чини достаються!
Входе один з гостей.
Г ость. Михайло Макарович, ідіть сюда!
Михайло. Простіть, я не маю часу.
Входе Акіла.
Гость. З директором, Федором Івановичем, удар!
М и х а й л о (зскакує). Що? Боже мій! (Біжить в залу.) Акіла. От єрунда! (Теж пішов у залу.)
Мака р. Хто ж це осмілився його ударить? От тобі і благородна кумпанія.
Входе Наташа і Тетяна, одягнена в чорне плаття, у чепчику. Макар не пізнає жінки, почтиво піднімається і кланяється.
Це, мабуть, ваша мама? Доброго здоров’я, свахо! Привів бог поріднитись. ‘
Тетяна. Та що ти, старий,— це я! Це так невісточка мене нарядила, щоб вивести до своїх знатних гостей! Тілько я не можу ходить... Як спутана, і під груди підпирає! Ой, не можу дихать! (Хоче сісти.) І сісти не можна!
Наташа. То з непривички, мамо. Воно пройде, обійдеться. А зате як вам гарно! Прямо — баронеса! Жаль, що ви не захотіли припудритись!
Макар. Чи ти здуріла, стара? Як ти могла дозволить такий глум зробить над собою?
Тетяна. Коли ж Наташа так просила, так просила, що я не змогла одмовити і мусила одягатись... Ой, яка тісна супоня, не можу дихать! Ой, дочко, розпережи мене, бо я задавлюсь.
Макар. І ти, дурочко стара, дозволила зробить з себе малпу! Іди зараз переодягнися! Невгодні ми такими, як є,— не треба! Прощайте, бог з вами! Ще, чого доброго, вимажете нас сажею і будете показувать для сміху своїм гостям.
Наташа. Моя мати так одягалась, і ніхто не сміявся.
Макар. Коневі — сідло, волові — ярмо! Переодягайся мені зараз, та й гайда додому!
Тетяна. Та бог з тобою, старий! Мені вже нічого; я можу витерпіть який там час.