Г е р в а с і й. Далеко ходить! Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з доб-ра-дива посварився з ним,— вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з’їсть тебе!..
Мартин. Подавиться, пане Гервасію, подавиться — я глевкий!
Матвій. Глядіть, щоб він вас не підпік, ха-ха-ха!
Г е р в а с\ й. Що ж ти тепер зробиш? От він не хоче, щоб ти сидів на його власності,— і вибирайся! А сам не підеш — під руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуться за межу зо всім збіжжям! Що. там рівняться!..
Мартин. Мене вйкинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадідівського грунту?! О-о!.. Та хто посміє? А стрічний іск, а апеляція? Я його ще в острог посадю за обіду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло і яке теля мій син!
Г, ер в а сій. Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб’єшся, і Красовський тебе випре звідціля!
Мартин. Не діжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як і він. (Б’є себе в груда.) Уродзоний шляхтич Мартин, Генадіев син, внук Матвія Карлова, правнук Протасія Гервасієва, Боруля з сином Степаном, герба Тшівдар!.. О, стокроць дяблів 19 його мамці і його таткові!
Г е р в а с і й. Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звідкіля, що означа те слово Тшівдар, ти сам не знаєш.
Мартин. А нащо мені знать? Герб — то єсть знак шляхетського достоїнства! .
Гервасій. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всі шляхтичі і всі дворяни, тільки щабльові.
Матвій. Ха-ха-ха! Щабльові? Як-то, пане Гервасію, щабльові?
Гервасій. Такі, виходить, маленькі, що повипадали крізь щаблі своїх не вшитих лубками возів і розгубились... Одно слово, голопуза шляхта!
Матвій. Ха-ха-ха!
Мартин. Може, ти й щабльовий, і голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не віриш? У мене є копія з протоколу депутатського собранія, коли хочеш — покажу. Я і сам не знав, а тепер довідався, що прапрадід мій був стражником та-моженого скарбу і на його бумагах підписаний сам^супер-етендент Севастян Подлевський... от що! І у Красовського не кращі бумаги.
Гервасій. Що там, бумаги! Красовський на лікаря, вивчився, то йому і шляхетство пристало. Тепер він їздить у калясі, його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги — тьфу! І в мене було їх доволі, а тілько я переконався, що нам дворянство так личить, як корові сідло.
Мартин. Може,, ти’й корова, а мій прапрадід,..
Гервасі.й. Був стражник? Чув! А мій був підкоморий!
Мартин. Твій під коморою тілько сидів, то інша' жеч...
Гервасій. А твій стеріг тієї самої комори, де мій сидів?
Матвій. Ха-ха-йа! Та буде, панове, а то ще полаєтесь! Цо там по титулі —( кєди нєма ніц в нікатулі!..20 Краще, пане Мартине, віддайте Марисю за Миколу та зап’ємо могорич!
Мартин. Ні, пане Дульський... У мене, слава богу, є і в шкатулі... Я. на другій линії...
Гервасій. Він дворянин!
Мартин. Щоб. ти знав! '
Гервасій. Горе з такими,^дворянами!,‘А по-моєму, хто 'вчену голову має, ,то дзорянин,, а вже як неграмотні дворяне, то... ' ^ ’
Мартин. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропцсь розбираю.
Гервасій. По батьківському молитвенику тепліщ молиться.
' Матвій. Ну, ‘годі, панове, бо я бачу, що посваритесь!
Г е р в а с і й. І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!.. Прощайте, пане уродзоний! Тілько глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде. (Іде.)
Мартин. Не журись, у нас вози лубками вшиті!
М а т в і й. От і не вгадав: думав могорич пить, а піднесли дулю,— і ніс, здається, не свербів.
Мартин. Чого ж, милості просю: сідайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.
Гервасій. Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть. (Пішов.)
Матвій. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
Мартин. Оставайся, закусимо.
М а т в і й. Нехай другим разом, а тепер не приходиться: умісті прийшли, умісті й вийдем... Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубіяка...
Мартин. Я й сам знаю... так не рівня по званію.
Матвій. До зобачення! (На відході.) Може, ще роздумаєте і на тройцю 9 потанцюємо! (Пішов.)
ЯВА II
М а р т її її, а потім ГІ а л а ж к а.