Софі я'(істерично плаче й захищається руками). Ой! Не бий же мене, не вбивай же мене, живи собі з Варкою, а я піду, піду від тебе... з батьком... піду...
Гнат (через зуби). Що ти сказала?! Га? ІДо ти сказ... Та цить, кажу, не плач! Ти мені всю душу вивернула своїми противними речами, своїми сльозами.
Ганна. Тепер погладь її по головці та й знову спать уклади, а мати нехай сама товчеться.
Гнат. Довго ви будете з мене жили тягти? (Переламує кочергу, з палицею кидається на Софію.) Довго будете мучить мене?
Софія. Ай! (Тіка надвір, Гнат за нею.)
Ганна (на порозі). Навіжений, що ти робиш? Палицею уб’єш!
За коном чуть: тихо Софія промовила: «Рятуйте!»
Візьми батіг та батогом: і дошкульно, і не покалічиш. (Біжить з хати.) Годі, годі! Уб’єш, кажу! (Впихає Гната в хату.)
Гнат (блідий, осатанілий, кида палицю між кочерги).
О кляте серце, ти до добра мене не доведеш! За що, за що я так тяжко знущався над нею?! Від цього часу рука моя скорій одсохне, ніж вдарю Софію... хоч раз, хоч соломинкою.
Ганна (вбігає). Що ти наробив!.. Ти вбив її' вона нежива!
Гнат. Нежива!? (Біжить надвір.)
Ганна (ламає руки). Ох боже мій... ох боже мій... Що ж тепер буде, що ж тепер робить? Занапастив свою голову навіки!
Гнат вносить Софію.
Ох нещастя, ох нещастя! Побіжу за Цимбалом, може, він поможе що, може, одходить її. (Вийшла.)
Гнат (кладе Софію на піл). Убив!! О, проклят будь і день той, і та година, в яку я родився... і тричі проклята хвилина, що з Варкою мене звела!..
Входе Іван.
Іван. О, краще б ти, дитино моя безталанная, мене поховала, ніж я маю тебе поховать... Нащо ж я, старий... гнилий... пеньок, зостався, а тебе... гильочко зеленая моя, зломила лихая доля...
Гнат. Тату... тату... я не хотів її убить... Я ненароком, з серця. (Опускається на коліна перед трупом.)
Завіса.
1886.
Новочеркаськ
сто тисяч
Комедія в 4 діях
ДІЄВІ ЛЮДЕ
Герасим Никодимович Калитка — багатий крестьянин.
Параска — жінка його.
Роман — син їх.
С а в к а — кум Герасима, крестьянин. Банавентура — копач.
Невідомий — єврей.
Гершко — фактор.
М о т р я — наймичка.
Клим — робітник.
ДІЯ ПЕРША
ЯВА І
В хаті яку хвилину нема нікого; входе Невідомий.
Невідомий. Нікого нема... Охо-хо-х! Т рудно теперечки жить на світі. А через чево і трудно? Через того, що багато розумних понастава/іо... Усі торгують, а покупателі только глазами купують, і торговлі нема — один убиток. Так я сібє видумал новую комерцію: хорошій будет гендель, єжелі удастся... Попробуєм!..
ЯВА II Роман і Невідомий.
Невідомий. Здрастуйте вам.
Роман. Здоров.
Невідомий. Це хата Герасима Никодимовича Калитки?
Роман. Це.
Невідомий. А де ж сам хазяїн?
Роман. Вони в город поїхали, сьогодня повинні буть назад.
Невідомий. Я з ним відался, і он сказал, щоб я приїхав.
Роман. Може, й вони через годину будуть.
ЯВА III Ті ж і Копач.
Копач. Ура! Тепер суд гласний, накриває жидків часний! Хе-хе-хе!
Невідомий. А ви разлі часний? Не похоже.
Копач. Не та рожа? Ха-ха-ха!
Невідомий. Прощайте! Я навідаюся опісля, бо у мене є діло до Смоквинова. (Пішов.)
ЯВА IV Копач і Роман.
Копач. Ха-ха-ха! Заметь — це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мене опит і практіка. Я на них насмотрелся... Командовал зводом, так пров’янт і фураж часто получав, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ трідцать в од ставке, по світу вольно я хожу і в очі сміливо усім гляжу... Стихи... Ха-ха-ха! А батько купчу й досі ще не совершив?
Роман. Ще в городі.
Копач. Хоі'ів поздравити його з пріобрєтєнієм земєль-кі... А Прасковєя Івановна?..
Роман. У попа.
Копач. Так! Торічелієва пустота !... Хе-хе-хе! Ти цього не знаєш — це з фізікі. В такім разі — адіо21! К обіду я прийду. (Пішов.)
ЯВА V Роман, потім М о т р я.
Роман. Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, про-копаз... І все він зна — тілько нічого не робе. (Іде до дверей
і гука.) Мотре, та йди-бо сюди!
Мотря за дверима: «Чого там? Нема мені часу».
Роман. Та нам, мабуть, не буде часу і вмерти. Іди-бо! Зашиєш мені сорочку, геть розпанахав рукав, а мати десь пішли. Хочеться мені з Мотрею побалакать, то нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав.
Входе Мотря.
Заший. (Показує.)
Мотря. Де це ти так розпанахав?
Роман. Зачепився за вила.
Мотря зашива, Роман її цілує.