БІБЛІОТЕКА УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Олександр Євдокимович КОРНІЙЧУК
1 905—1972
РАДЯНСЬКА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
ОЛЕКСАНДР КОРНІЙЧУК
W
ДРАМАТИЧНІ ТВОРИ
київ
НАУКОВА ДУМКА 1990
Серію засновано 1982 p.
Друкуються п’єси українського радянського драматурга Олександра Корнійчука «Загибель ескадри», «Платон Кречет», «В степах України», «Фронт», «Крила» та ін.
ББК 84Ук7 -6 К67
Представлены пьесы украинского советского драматурга Александра Корнейчука «Гибель эскадры», «Платон Кречет», «В степях Украины», «Фронт», «Крылья» и др.
РЕДАКЦІЙНА
КОЛЕГІЯ
І. О. Дзеверін (голова)
О; Т; Гончар Ю. Е. Григор’єв (секретар)
B. Г. Дончик
М. Г. Жулинський (заступник голови) П. А. Загребельний
C. Д. Зубков |Є. П. Кирилюк |
О. В. Мишанич Л. М. Новиченко Д. В. Павличко Ф. П. Погребенник В. М. Русанівський
0. В. Шпильова
М. Т. Яденко (заступник голови)
Вступна стаття, упорядкування і примітки
Д. Т. ВАКУЛЕНКО
Редактор тому
1. О. ДЗЕВЕРІН
Редакція художньої літератури Редактор О. Я. БЕЗПАЛЬЧУК
„ 4702640201-045
М22І (04)-90 пеРеАПлатне © О. Є. Корнійчук, 1990
© Д. Т. Вакуленко, вступна стаття, ISBN 5-12-000464-4 упорядкування, примітки, 1990
ОЛЕКСАНДР КОРНІЙЧУК
Майже піввіку Олександр Корнійчук посідав чільне місце в українській літературі, створивши власний театр, ідо увібрав в ідеї та образи основні прикмети свого часу. Вперше виступивши як драматург у кінці 20-х років» він приніс на велику сцену те, чого так наполегливо вимагало молоде радянське мистецтво — художнє осмислення нової дійсності. Виходець із трудового робітничого середовища, Корнійчук протягом усього творчого шляху звертався до фактів' і реалій життя, знаходячи в ньому вдячний матеріал для п’єс — виразні національні характери своїх героїв. Корнійчук був глибоко національним письменником. Його також знали й шанували — як драматурга, державного діяча, відомого борця за мир — і в най-віддаленіших куточках багатонаціонального Радянського Союзу, і за рубежем.
Справді, незвична доля. Хоча в кожного вона своя, хто яку обере чи здобуде... Тим більше, якщо зважити, що мистецька біографія письменника припала на такий нелегкий для кожного чесного художника період — засилля деспотизму Сталіна, суб’єктивістських наскоків на творчу інтелігенцію Хрущова, хоча саме завдяки йому стала можливою «відлига», заколисуючого офіціозного благовісту «застійних» часів Брежнєва, коли художнє слово часто змушене було пристосовуватись.
Квітень 1985 p., а за ним і XXVII з’їзд партії започаткували новий відлік часу в житті радянського народу, ознаменували корінний поворот у всій державній політиці, а відтак і назрілу Потребу формування нового мислення, подолання віджилих стереотипів, зокрема і в ідеології. На передній план поряд із проблемами суспільно-економічної перебудови виступили й проблеми історичного осмислення пройденого народом шляху, долі нашого радянського суспільства. Як нагальна потреба постало не лише заповнення «білих» і прояснення «темних» плям, пов'язане з реабілітацією і відновленням у правах громадянства багатьох несправедливо репресованих і невинно знищених радянських людей, а й концептуальні питання, найістотніші з точки зору сьогоднішнього дня: сутність соціалізму і різних етапів його будівництва.
Сьогодні без осмислення всього цього комплексу проблем не можна чітко, з перспективою подальшого демократичного поступу бачити майбутнє.
Водночас не меншу увагу привертають нові факти й нове осмислення літературного процесу в період сталінщини й засилля нормативної, регламентованої науково-естетичної й критичної думки. У царині мистецько-літературній так само постають нині питання про альтернативність шляху, який пройшла радянська література, про значне поіменне доповнення, художньо-естетичне збагачення нашої художньої скарбниці, про потенціальні, але не реалізовані втрачені можливості. Сьогодні українській літературі повертаються не тільки імена, які частково вже здобули політичну реабілітацію після XX з’їзду КПРС, а й твори, які ще тривалий час, в період застою, продовжували лежати в спецсховищах, носили заборонні ярлики.
Процес повернення художньої спадщини нашого народу, який нині так активно здійснюється зусиллями літераторів, здавалося б, щонайменше стосується такої постаті, як О. Корнійчук, що за всіх «смутних» часів протягом свого тривалого літературного життя був на видноті, більше того — одним із найбільш шанованих (й увінчаних найвищими літературними преміями, і державними та громадськими посадами, і партійним представництвом) письменників України. Тут секрет не лише феноменальної везучості, щасливої долі. Все це можливо тоді, коли позиція письменника свідомо узгоджується з державним курсом і політичною орієнтацією на офіційні провідні гасла й вимоги партійно-державного керівництва (при всіх складних і драматичних поворотах історії). Для Корнійчука, письменника виразно соціального, публіцистичного темпераменту («бути у своїй творчості не тільки професіональним літератором, а й громадським, політичним діячем, для мене це невіддільне» *),— така заангажованість виявилась природною, органічною.