А історія свідчила таке: Герой Соціалістичної Праці, лауреат п'яти Державних премій СРСР і премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка академік Корнійчук протягом багатьох років — член ЦК КПРС і ЦК Компартії України, депутат Верховної Ради СРСР (1—6 скликань), голова Верховної Ради УРСР, який займав керівні урядові посади, зокрема в Міністерстві закордонних справ, у Комітеті в справах мистецтва України, і якого за життя вже визнавали класиком, залишив по собі 23 завершені п’єси, кілька сценаріїв, лібретто, оповідання й нариси, численну публіцистичну спадщину^ Його драми в переважній більшості мали гучне сценічне життя, багаторазово й великими тиражами видавалися. Так, за даними 1982 p., лише в нашій республіці твори Корнійчука виходили 93 рази загальним тиражем 1млн 334 тисі примірників українською, російською та іншими мовами, в Москві та Ленінграді видавалися 72 рази тиражем 1 млн 75 тис. примірників. Були в його діяльності як особи, що займала відповідальні пости, в тому числі й голови СПУ, і грубі помилки, а то й прямі політичні розправи, котрі певною мірою можна пояснити тогочасними обставинами (йдеться, зокрема, про виступ на пленумі СПУ в 1947 році в часи вакханалії Кагановича проти «буржуазного націоналізму», в якому звинувачувалися М. Рильський, Ю. Яновський, Л. Смілянський, 1. Сенченко, О. Довженко — тут Корнійчук так недоречно виявив себе «здібним» учнем). Були й прикрощі^ досить згадати безпідставну розгромну критику опери «Богдан Хмельницький», лібретто до якої написали Олександр Корнійчук та Ванда Василев-ська (за свідченням сучасників, під час перегляду опери роздратування Сталіна викликала сцена мужньої поведінки Богуна, підступно звинуваченого в зраді), чи закиди в надмірній похмурості п’єси «Мрія» — тут уже приклав свою руку Жданов,— через що вона практично не мала сценічного життя!
Кожний письменник — митець, людина свого часу. 1 щодо цього О. Корнійчук, який всією творчістю був звернений до сучасності, до різнобічних проблем буття народу, справді міг вважатися виразником своєї доби, а його п’єси — художніми документами еггохи, дзеркалом життя. Хіба що сьогодні, з висоти нашого нинішнього знання історії, ми можемо застерегти: тс яскраве дзеркало, яким ми називаємо його злободенні драматичні твори, часом було й кривим або ж не мало задзеркалля — оберненої, тіньової сторони, а без цього відбита ним дійсність не була повною, істинною, не несла в собі всю правду — обминала біду народу, його трагедію. Це стосується насамперед ідилічного змалювання життя села, де Корнійчук, як він згодом гірко зізнався й сам, не уникнув лакування дійсності, ховаючись від гострих, справді пекучих питань у «милий серцю Калиновий Гай», тим самим дезорієн-туючи свого глядача. Своєрідна аберація зору при відборі фактів породжувала більшою чи меншою мірою кон’юнктурні твори.
Кожен митець — син свого часу, та не кожному щастить піднестися до об’єктивної безсторонності. І якщо ми можемо зауважити, що в художньому почерку Корнійчука легко помітити пласку ілюстративність, а в багатьох випадках невміння чи небажання занурюватися в глиб проблем, свідоме замовчування чи «усічення» правди, певне прикрашання дійсності і схильність до благополучних, не завжди виправданих реальними обставинами розв’язок драматургічних коііфл іктів, то й у цьому він був виразником пануючої духовної атмосфери. Він поділяв масове довірливе, некритичне сприйняття утверджуваних державних і партійних постулатів, відповідно до сталінського «Короткого курсу», був щирим їх пропагандистом, не завжди розрізняючи соціальну демагогію та соціальну політику і змальовуючи життя таким? яким собі його уявляв (у повній злагоді з приписами тогочасної нормативної естетики). Але це вже не так вина, як трагізм драматурга — та й не тільки Корнійчука,^ бо для іншого осмислення долі народу ^держави, іншого рівня масової свідомості за його життя не настав ще чає, не визріли умови, хоч письменник дуже чутливо зреагував на рішення XX з’їзду KFIPG, який поклав початок такому переосмисленню (п2єси «Крила» і «Сторінка щоденника»),
І4все ж з поправкою на історичне незнання, історичну неспроможність письменника збагнути складність своєї епохи ми можемо сьогодні з усією відповідальністю твердити: творчість О. Корнійчука протягом чотирьох із лишком десятиліть теж несла свою правду про реальне буття Радянської держави. Від перших юнацьких п’єс до останніх філософськи наснажених драм його твори передають атмосферу і прикмети свого часу, забарвлені революційним почуттям творення нової людини, пробудженої Жовтнем, відбивають віру мас у комуністичні ідеали, їх ентузіазм і роман-тичнйй:запал, поривання до вищих духовних сфер. І в цьому він був справді щирим і правдивим: літописцем, представником і виразником дум і почуттів свого, народу,— якщо не завжди в концептуальній сюжетній канві, то в конкретних ситуаціях і образах, в життєво реальних народних типах одоїх соціальних драм. Позначені переважно справді майстерною оригінальною сценічною образністю й виразністю, саме цим вони й становлять для нас неперехідний інтерес і мистецьку цінність.