Це були не земні вироби. Пристроїв такого дивного вигляду я ще не бачив. Але, зрештою, за ті роки, що я не був на Землі, чимало могло змінитися.
Для чого, однак, ці предмети призначені? Як ними користуються? Навіщо мені поклали їх до кабіни?
Ми летимо, чи ще й досі на Кварті? Якщо летимо, то, звісно, ще недовго в дорозі. Тяжіння нормальне.
«Чому кабіна кулястої форми? - подумалося раптом. - Сусідні кабіни також кулясті? Це було б нераціональне використання дорогоцінного простору».
Я встав. У кісточці трохи муляло. Лише тепер згадалася забита нога. Тупнув нею раз, другий. Ура, нога в повному порядку!
Як довго я проспав?
Я мусив із кимсь поговорити, мусив зустрітися з космонавтами, з такими самими людьми, як і сам. Хай мене судять, хай проклинають - головне, що я побачу справжню людину! Скільки років живу тут у страшній самотності, скільки років не чув живого людського голосу!
- Гей, люди, це я, Мак-Гарді! - закричав я схвильовано.
Жодної відповіді. Тоді я постукав кулаком у стіну кабіни.
Знову мертва тиша. Мабуть, моя в’язниця занадто далеко від житлових приміщень.
Може, вдасться відчинити двері? Де вони?
Нарешті я їх знайшов. Виявилися вони до смішного малі, нецілих півтора метри заввишки й сімдесят сантиметрів завширшки. Може, це для збільшення покарання? Ну, та дарма, головне, що я знову серед своїх.
Замкнено? Придивляючись, я при цьому сперся на двері, й вони легко подалися - я мало не вдарився головою об стіну.
До кабіни проникло денне світло. Я витріщив очі: за дверима гойдалася на вітрі покручена гілка з широким товстим листям. Може, моя оселя поруч із теплицею?
Я квапливо вийшов і тут-таки прикляк від урази, мовби мене пригнуло до землі. Мрії про політ у міжзоряному кораблі розвіялися, мов дим. Я покірно клячав посеред квартянського пралісу, в котрому стояла металева куля. До неї буда невідомо звідки протоптана стежка.
На небі уїдливо посміхалися два сонця.
Думки мої плутано носилися в голові, гуркотіли й вибухали. Можеш собі уявити, як гірко я був розчарований.
Хто залишив тут цю кулю? Хто приніс мене сюди? Тільки люди!
Напевно люди - це доводить і та постіль із літака. Знову мені засвітив промінь надії. Адже надія є тим останнім, що помирає з людиною.
Найперше слід було з’ясувати, куди веде стежка.
Зачинивши двері свого нового житла, щоби туди не заліз непроханий гість, я рушив у путь. Дорогою зривав солодкі плоди й жадібно їв, щоби набратися сил.
Стежка була зовсім свіжою. Місцями траплялися проруби, в яких обрізані гілки й корені ще сочилися молочним соком.
Минувши кілька закрутів, я вийшов із джунглів і зупинився на березі моря чи, радше, невеликої затоки, стисненої горбистим материком.
Берег був майже неприступним. Це означає, що металеву кулю доправили сюди морем або повітрям.
Присівши, я заходився допитливо оглядати водяну гладінь та узбережжя, однак не помітив нічого підозрілого: виднокрай був порожнім, жодного човника не гойдалося на морі, що мірно хвилювалося.
Я не квапився. Куди поспішати? Назад у джунглі, до загадкової кулі? Що там? Тут, на березі, приємніше. Сонечка світять, вітер несе прохолоду - і шлунок повний.
Протягом довгого квартянського дня нічого не змінилося.
Увечері, повернувшись до кулі, я влігся, але довго не міг заснути. Повсякчас бентежила її загадка, хвилювала думка, що я не самотній на планеті - що десь, можливо, недалеко, калатає людське серце.
Вранці мою увагу знову привернули предмети, розкладені на підлозі. Деякі з них були дуже простими, навіть примітивними. Скажімо, поміж ними відшукалася якась дивна сокирка, ніж і долото.
Гірше було з апаратами. Марно я сушив голову, що це таке. Після тривалих досліджень удалося з’ ясувати призначення лише єдиного інструменту: це був електроіскровий дриль із живленням від атомної батареї. Чому, однак, він мав такий незвичний вигляд і форму?
Даремно я намагався також розібрати котрийсь пристрій чи інструмент, щоби ознайомитися з внутрішньою будовою. Не допомогла ні кмітливість, ні груба сила. Я почував себе хлопчаком, котрий ніяк не може добутися до атомного годинника - а так кортить зазирнути йому «в нутрощі».
Неподалік від мого житла зводився над пралісом конічний пагорб вулканічного походження. Його вершина й стала метою мого походу на третій день перебування в новому місці. Горб забезпечив би мені ширший краєвид, що дозволило б краще зорієнтуватися - й, можливо, виявити табір нашої експедиції...