«Спостерігаєте за мною. Ну гаразд, тоді й я на вас погляну.»
Я виліз із кулі, але не пішов стежкою, а пробрався в лісові хащі й став чекати, що буде далі.
Час тягнувся нестерпно, минали години - але ніхто не з’ являвся.
Мене це перестало забавляти, я втратив терпіння й вирішив податися до моря.
Щоби ніхто направду не помітив мене, поповз пралісом.
Добряче задихавшись, урешті дістався до краю заростів. Обережно розгорнув гілля й поглянув на море.
На водній гладіні плавав якийсь дивний звір, схожий на ската.
Що ближче він наближався до берега, то дужче вивищувалися переді мною його велетенські розміри.
«Ні, це не звір, а радше якесь судно небаченої форми», - зрозумів я, коли дивогляд застряг на мілководді.
Справді, в корпусі судна виник отвір, з якого вилізли люди в скафандрах.
Я вже зібрався радісно закричати, аж раптом помітив, що люди неприродно маленькі. Їхні скафандри також відрізнялися від наших. Шоломи були непрозорими, так що я не бачив їхніх облич.
Незнайомці вивантажили щось на пляж і повернулися на судно. Велетень рушив з місця. Він плив усе швидше, й раптом злинув у небо. Покружлявши над затокою, полетів углиб суходолу.
Всі мої надії розсипалися, мов картковий будиночок. На планету прилетіли не люди з Землі, а невідомі істоти бозна звідки.
Де, однак, вони взяли постіль, покладену мені до кабіни?
В глибокій задумі я повільно крокував до берега, щоби поглянути на вивантажений предмет.
Це був елегантний човен, оснащений двигуном наразі незрозумілої для мене системи.
Марно я сушив голову, навіщо таємничі істоти доправили човен на берег і відлетіли. Повернуться за ним, чи це великодушний дарунок, призначений для робінзона на негостинній планеті?
Я почувався, мов шимпанзе в зоопарку, якому поклали до клітки незнайомий предмет. Ходив довкола човна, як пес навколо грудки каші, аж поки не вторував у піску добрячу стежку. Дивився, з якого матеріалу той виготовлений, заглядав усередину й вивчав важелі керування двигуном.
«Попливу, будь що буде», - вирішив нарешті.
Човен був напрочуд легким, так що я без зусиль дотягнув його до моря.
Відштовхнувшись від берега, довго гойдався на хвилях припливу.
Мою увагу знову привернув пульт керування. Нарешті я виявив важіль, який умикав мотор. Човен зрушив з місця, ковзаючи по хвилях із легкістю чайки, що полює над гладінню озера.
За кілька хвилин я мчав через затоку навперегони з вітром. Задоволення від чудової плавби на хвилю дозволило мені забути всі життєві знегоди.
Однак я швидко схаменувся, збагнувши, що не так сам кермую човном, як, навпаки, човен несе мене, куди хоче. Довелося хутко вимкнути мотор, щоби на повній швидкості не наштовхнутися на протилежний берег.
Саме вчасно. Човен став покірним, наче ягня: ще кілька стрибків - і я щасливо пристав до берега під навислою скельною стіною.
Перша невдача, однак, не збентежила мене. Під час другого плавання я поводився обережніше, й у третій мандрівці вже сяк-так збагнув принцип керування судном.
Увечері я затягнув човен у кущі й поклався спати в металевій кулі.
«Знайдеться човен, чи істоти вночі його забрали?» - задавався я питанням, поспішаючи вранці на берег.
Як же я зрадів, коли човен виявився на місці!
Небо все ще було безхмарним, море дихало спокоєм.
«Поплаваю на хвилях, огляну всю затоку й подивлюся, що там далі», - ухвалив я й зараз же вирушив у путь.
Огляд затоки закінчився менш ніж за годину й не виявив нічого незвичайного чи підозрілого. Зате вдалося поповнити запаси води й провіанту.
Двигун на кормі загудів знову, і я виплив у відкрите море. Узбережжя було ще дикішим і романтичнішим. По скелях, знівечених руйнівними штормами, вилися покручені рослини, з ярів пнулися в небо могутні деревостани.
Зграя скрекітливих птахів нагадала про небезпеку, котрої ледве вдалося уникнути нещодавно, проте боявся я даремно. Помітивши мене, птахи відлетіли вглиб суші. Мабуть, злякалися мого човна.
Коли обидва сонця досягли зеніту, я спрямував суденце до берега, щоби сховатися від прямовисного пекучого проміння. Витягши човен на пісок, звільна попростував схилом до широкого плато.
Нараз у просвіті між деревами виникло щось незвичайне. Я здивовано затамував подих: на гладенькій, ретельно вирівняній платформі стояла висока струнка піраміда.
Поселення невідомих істот!
Серце моє шалено закалатало. То ось де ховаються дрібні чоловічки, вбрані в непроглядні скафандри!..