Лікургос, помітивши, що президент відстібає скриньку, прикріплену до грудей старого. - Я поясню вам пізніше.
Президент нерозуміюче похитав головою.
Серце занадто мляве, - оголосив Лікургос після короткого огляду. - Загальна тілесна й душевна слабкість. Потрібен спокій. Наразі достатньо підсилюючої ін’єкції...
Президент хутко набрав номер відеофону. За мить на екрані з’явилося обличчя доктора Бартошової.
Радий, що застав вас удома. Я гадав, ви на відпочинку.
Не можу відпочивати, тепер надто багато роботи.
Шкода. А я хотів послати вам ще одного пацієнта - Мак- Гарді. Пам’ятаєте його? Учасник експедиції до Проксими.
Мак-Гарді живий? Це дивовижно! Такого пацієнта я прийму в будь-який час! Коли він прибуде?
За кілька днів, щойно оговтається від серцевого нападу. Труднощі надто зістарили його, він буде для вас міцним горішком.
Розділ X ЗУСТРІЧІ
Сонячний літній день. Над розквітлими полонинами Білих Карпат хвилюється прогріте повітря.
На узліссі, в тіні могутніх сосен, сидять навколо садового столика декілька людей. Забава саме в розпалі.
То все нічого, - каже завжди усміхнений Криштоф Липський. - Головне ще попереду. Знаю, що ви мені не повірите, але не можу нічого вдіяти. Будь я проклятий, якщо збрешу хоч слово.
Сміливіше, Криштофе. Казки я люблю з дитинства, - засміялася доктор Бартошова.
Які казки? - удавано образився Кшиштоф. - Міжзоряний корабель друзів зі Змієносця для вас також був казкою - а ми ж мало не зіткнулися з ним. Зрештою, я був готовий до ваших сумнівів. Тому все зафільмував! - проголосив він звитяжно. - Якщо не вірите мені, то, можливо, повірите власним очам. Чи можу продемонструвати цей фільм?
Чудово, чудово, ходімо до бібліотеки! - заплескала радісно мала Лідушка й побігла до вілли.
Решта пішли слідом.
Криштоф заклав фільм у проектор і закрив жалюзі. Проекційний екран ожив. На ньому з’явився великий намет, біля нього - літак.
Нас продовжувало цікавити, навіщо цей намет друзям зі Змієносця. Він стоїть на краю академічного міста вже кілька днів. Ми сумнівалися, що це їхнє нове житло. Вони досі жили в своїх літаках і чемно та послідовно відкидали численні запрошення до готелів чи приватних осель.
Нарешті академік Хотенков прямо спитав про його призначення. Прибульці відповіли, що готують у ньому маленький сюрприз для наших учених. Хотіли похвалитися неабиякими успіхами своєї науки.
Сюрприз направду вдався. А от чи був він маленький, судіть самі...
Ті два дні, на які продовжилося моє перебування в Академії, справді вартували того. Вчора вранці я вже надумав повертатися, аж тут зателефонував Хотенков. Друзі зі Змієносця запросили працівників Академії до свого намету!
Я хутко дістав із валізи камеру й поспішив туди.
Прибульці підняли намет за допомогою крана з літака. Справа просувалася швидко, як бачите на моїх сенсаційних кадрах, - пожартував Кшиштоф.
Перед наметом з’явилася стрімка темно-коричнева піраміда, що стояла на металевій плиті.
«Підходьте, будь ласка, ближче, - запросив учених чоловік у скафандрі. - Ми спорудили для вас незвичайний дім, такий собі маленький павільйон для відпочинку після роботи. Якщо хочете, можете увійти».
Вчені оглянули піраміду з усіх боків і допитливо перезирнулися.
«Де в цьому павільйоні двері?» - запитав урешті Хотенков.
«Двері не потрібні, - охоче відказав чоловік у скафандрі. - Він приступний з будь-якого боку. Дивіться...»
Чоловік підійшов до піраміди. Однак біля стіни не зупинився, а продовжував іти й буквально пройшов крізь неї, не залишивши на поверхні жодного сліду.
Безглуздя, - вихопилося в Северсона.
Авжеж, фільмовий трюк. Годі жартів, - згодилася доктор Бартошова.
Трохи терпіння, не забігайте вперед і не квапте події, - засміявся хитро Криштоф.
Учені, що слідкували за діями чоловіка, застигли, мов уражені громом. Хотенков дістав хусточку й витер спітніле чоло.
«Ми стали жертвами навіювання, - промовив він по хвилі й спробував посміхнутися. - Побачимо, що нам розповість документальний фільм».
Ви його дивитеся, - сухо відзначив Криштоф.
Чоловік у скафандрі знову вийшов із піраміди й змахнув рукою.
«Заходьте, вам абсолютно нічого не загрожує».
Хотенков зважився й підійшов до піраміди ближче. Він торкнувся стіни, але рука поринула в темно-коричневу речовину, мовби її занурили у воду.
«Неймовірно! - вигукнув академік здивовано. - Стіна й справді проникна. Це суперечить усім нашим уявленням про непроникність речовини».