Ніколи не був він великим приклонником моди, а навіть противний був йому той світ, що моді кланяється, але тут «інфлуенція», така модна слабість, всадила його на тиждень у постіль, і хоч йому було тепер легше, то лікар казав ще якийсь час лежати.
Денис став надслухувати, чи не вчує»кого руху коло своїх дверей, але там було тихо.
Мусить уже бути коло дев’ятої години, — подумав, так якось говорило йому прочуте, з якого зробив для себе як би якуёь спеціальність. Часто казав товаришам трібуватися у відгадуваню годин і ніколи майже не помилився. Може бути, що те прочуване виробилось у нього якраз, через часте розставанє з любим приятелем, бо тогді він думав більше про нього, більше чув потребу його товариства, як коли мав його при собі.
Врешті почувся шелест, і увійшла вже немолода жінка з коротенькими полінцями на одній руці.
— Чого ж ви так пізно приходите, Миколаєва? Таж то вже десь дев’ята година!
— Але що паничеві сниться? Та то ледве восьма, а хоч би й дев’ята була, то я скорше не могла прийти. Кожда біда припирає до сторожа, закликали його до суду на якийсь термін за свідка, а я мусила всюди позамітати й обслужити тих панів, що він обслуговує: добре, що я найшла час і тепер прийти.
Під час тої бесіди Миколаєва стала розкладати огонь у печі.
— Се шкода роботи, від тих полін не буде тепла, — сказав Денис.
— Більше грошей, більше полін, а ви за п’ять крейцарів хочете мати в хаті тепло?
Молодий чоловік замовк, а коли Миколаєва вже відходила, просив її, щоби подала йому з вікна ліки, що вона вчинила дуже неохотно.
По часі увійшла знов і принесла на підставці склянку бліденької гербати, два кусники цукру й тоненький ріжок. Поклала те все на кривеньке крісло, присунула до ліжка і вийшла з хати, затріснувши дверми.
Денис мимоволі здрігнувся; нервове роздражнене, яке лишилось у нього по інфлуенці, не годилося з поведенєм Миколаєвої, до якого був уже привик при нормальнім стані здоровля.
Трохи піднісся, опер голову на лікоть, відложив коробочку з порошками й забрався поволі до сніданя. Кинув цукор до склянки й розломив тоненький ріжок. Тонкість такого ріжка сердила його кождий раз і все бачив у ній наглядний доказ ненормальних економічних відносин по поводу уподаткованя потрібних до житя продуктів і т. д. Однак тепер був він для нього навіть завеликий, бо, помочивши його половину в гербаті, ледви проковтнув кусник і випив гербату.
Як мало було полінців, усе-таки атмосфера в хаті стала приємнійша, а горда тепер піч виглядала, як хтось, кому не можна зробити закиду за зле сповнене обов’язків.
Денис почур себе якось легшим і здоровійшим, міг свобідно витягнути руки, поправив подушку й дуже втішився, побачивши на кріслі розвернену книжку. Взяв її до рук і став читати. Недовго то однак тривало, перекинув кілька листків і відложив. Поправив подушку та й з великою увагою почав приглядатися образові на стіні, що все справляло йому велику приємність, було його наймилійшим занятем.
Серед буйного цвітника, на низенькій лавочці, сиділа дівчина під великим корчем бозу, якого розцвілі китиці схилялися над її головкою. Сонячний промінь обливав раннім блеском цілий образ, проникав наскрізь гілє бозу, запашний цвітник і молоду золотокосу дівчину, що аж ясніла від того блеску. Вона сиділа оперта о поруче лавочки й у білій маленькій руці тримала нерозцвілий ще пучок рожі. Під образом стояв надпис: «Liebesahnung».
Молодий хлопець приглядався довго гарним рисам лиця дівчини, гарним, голубим, напівпримкненим очам, маленькій, висуненій з-під складок сукні, ніжці й зітхнув глибоко. Ах! Та золотокоса — то його ідеал. Чи знайде він коли таку? Він шукає її заєдно. Ідучи вулицею, він не омине ніякого яснійшого полиску волося, щоби не придивитися його властительці зблизька. Тратить не раз цілі години на ті пошукуваня і, вибравшись не раз на університет, вертав додому збентежений приключками з золотокосими.
Тут перед його очима пересувались ріжні відтінки голубих очей і русого волося, якого золотавий блеск підходив найближче до його ідеалу з-під буйного корча бозу.
Ах, скілько-то ночей переснив він про ту хорошу золотокосу! Як тверезий ранок розвіяв його мрії, то надвечір вертали вони знов до нього з цілою силою фантазії. Раз в публічнім[36] городі побачив був молоду дівчину, що майже зовсім була подібна до його блондинки на образі. Довго слідив за нею, аж доки не пропала десь у бічній вулиці великого міста. Від того часу він приходив усе на те місце до города, де її побачив перший раз, але його довгі вичікуваня не приносили жадних пожаданих результатів. Аж знов, коли найменше надіявся, мигнула руса коса й голубі оченята. Його серце стрепенулося, він не спускав дівчини з ока, хоч достеріг уже, що то не була та сама, на яку чекав цілими годинами в городі, але якась інша, що мала лиш русяве волосе і голубі очі.