Їжа та напої — це те, що стосується всіх людей на всіх життєвих рівнях. Спостерігаючи за іншими, ми приділяємо надзвичайно багато уваги застільним звичаям. Їжа та напої — це серйозно. Кожен пам’ятає, як у дитинстві нас учили поводитися за столом, не гратися їжею та напоями. Уживання їжі є першим дотиком людини до світу, і водночас перший дотик до їжі є дотиком до іншої людини. Тому поводженню з їжею приділяють так багато уваги у процесі виховання; їжа і збудливі речовини і правила, з ними пов’язані, — життєво важливі в усіх суспільствах31.
Релігія — це останній сторож воріт, який визначає, що класти до рота, а що — ні. Отці Церкви перших століть чітко відмежовувалися від «язичницьких звичаїв уживання алкоголю». Апостол Павло не хотів, аби християни вели бодай якісь справи з п’яними32. Климент І вторував йому і твердив, що войовничі скіфи, кельти, іберійці і фракійці могли вважати сп’яніння чудовим станом, але миролюбним християнам варто дотримуватися Біблійних заповідей. Також, на думку святого Тимофія, християни не могли брати участь у язичницьких гульбищах, а випивати разом із ними й поготів33. Святий Єронім, що жив у п’ятому столітті, висміював одну п’яну жінку, що та поводиться, як язичниця. Століттям пізніше пресвітер Сальвіан Массілійський нарікав, що деякі християни п’ють, як невірники34. Отці Церкви були твердими й одностайними у своїх поглядах: християнин повинен дотримуватися помірності, на відміну від п’яниць і агресивних язичників. За доби Великого переселення народів Святі Отці робили спроби підтримувати певну мораль. З іншого боку, охкання Святих Отців із приводу язичницьких звичаїв уживання алкоголю здаються неістотними порівняно з тим, що вандали, готи, сакси й інші племена робили під час своїх культурних походеньок.
Мусульмани, принаймні у поглядах на алкоголь, одностайні з Отцями Церкви. Існує думка, що негативне ставлення мусульман до вина породжене поширенням кочівної культури у ХVІІІ столітті. Ті, хто прийшов до влади, більше не були родом із прибережних містечок, де виробляють вино, вони прийшли з пустелі. Раціон кочівників, які мандрували караванами на верблюдах, відрізнявся від раціону містян. У пустелі зазвичай не пили вино. Туди воно не пасувало35.
Заборона вживання алкоголю в ісламській вірі була накладена через один нещасливий бенкет. Учні пророка Магомета зібралися випити вина. Один із мекканців зачитав вірш, яким образив плем’я медінців. Тоді один із медінців схопив запечену кістку й ударив нею мекканця по голові. Магомет, стурбований цим, запитав Аллаха, як угамувати учнів і закликати їх до порядку. Відповідь Аллаха була простою: припинити вживання вина. Після цього всі пляшки з вином, знайдені в Мецці, вилили в придорожню канаву. Магомет постановив, аби кожного, хто насолоджувався вином, карали сорока ударами різок. Послідовник Магомета Омар збільшив кількість ударів до 80, оскільки, за словами останнього, п’янство привело його до «розпусного базікання, що принижує жіночу доброчесність»36.
Для мусульман п’янство було об’єктом морального осуду. Непомірне вживання алкоголю невірними здивувало арабського мандрівника Ібн Фадлана, який у 922 році зустрів на Волзі корабель вікінгів, од якого тхнуло пивом. Вікінги саме ховали свого керманича. Як зазначає Фадлан, вони були п’яні як чіп, від пива, яке пили днями і ночами. Нерідко вікінг помирав із келихом у руці, згущує барви Фадлан37.
Фадланова критика переносить нас у ХVІ століття, коли нащадок вікінгів, шведський історик Олаф Маґнус, починає досліджувати вплив уживання вина на гігієну та поведінку різних народів. У парфян від нерегульованого вживання вина почало смердіти з рота, французи стали розпусними, німці — ладними будь що встрявати в бійки, готи піднімали бунт. Фіни, на думку Маґнуса, стали вразливими до сліз!38
Історики-писаки придумали чимало перебільшень і злісних описів дивних звичаїв уживання алкоголю, які, як вони щиро вірили, свідчать про непевне культурне походження питущого. Оскільки «у нас» є правила, ми часто думаємо, що «у них» правил немає. «Добрий смак» визначає той, хто при владі. Право визначати цінність, моду і стиль за інших невід’ємне від ідеї користування владою. Панівна культура завжди нав’язувала, що припустимо, а що ні.