Якось на уроці літератури, коли до дзвінка залишалося хвилин із п'ятнадцять, Святослав Миколайович сказав:
— Сьогодні Гліб на моє прохання приготував для всіх невеликий сюрприз: він прочитає кілька листів свого дідуся. Вони адресовані рідним і близьким письменника. Ці матеріали із сімейного архіву є великою цінністю: перед нами розкриється коло інтересів письменника, ми зазирнемо в світ його симпатій, у світ його захоплень.
Гліб, який раніше страшенно ніяковів, коли його викликали до дошки, цього разу твердим упевненим кроком пройшов між партами й сів за учительським столиком: Святослав Миколайович поступився йому своїм місцем.
Про кожний лист Святослав Миколайович говорив, що він «надзвичайно показовий». Якщо лист був довгий, він вигукував:
— Як це показово! Незважаючи на свою зайнятість, письменник знаходив час вникати в найдрібніші проблеми побуту. Звідси ми можемо зрозуміти, що він ніколи не відривався од життя, яке живило його творчість.
Якщо ж лист був коротенький, нагадував записку, Святослав Миколайович вигукував:
— Як це показово! Стислість, жодного зайвого слова. Звідси ми можемо зрозуміти, який зайнятий був письменник, яка дорога була йому кожна хвилина!
Іншим разом, наприкінці уроку літератури, Святослав Миколайович сказав:
— Давайте попросимо Гліба Бородаєва пригадати які-небудь історії з життя його дідуся.
Гліб знову пройшов між партами своєю новою впевненою ходою, знову сів за учительський столик. Але нічого пригадати не міг. Цілий урок я боявся, що Святослав Миколайович викличе мене до дошки, і тому закричав:
— Поду-умай, Глібе! Пригадай що-небудь!.. Це так цікаво. Так важливо!
— Пригада-ай! — заблагали й інші, які також боялися, що їх викличуть відповідати.
— Ось бачиш, як цікавляться біографією твого дідуся, а значить, літературою, — сказав Святослав Миколайович.
Гліб пригадав, що одного разу він ходив з дідусем у крамницю. До дзвінка лишалося ще хвилин десять.
— А що ви там купували? — закричав я. — Це ж так показово!
Гліб пригадував далі…
Наступного разу ми з товаришами самі почали прохати на уроці літератури:
— Нехай Гліб згадає іще що-небудь… Хай він розповість!..
— Виникає жваве спілкування з образом письменника! — сказав Святослав Миколайович.
Гліб згадував одну історію за одною. У його грудях і далі билося чесне, благородне серце, готове стати на допомогу товаришам.
Цінність творчості Гл. Бородаєва зростала в наших очах з кожною годиною!.
РОЗДІЛ ТРЕТІЙ,
у якому ми робимо ще кілька кроків назустріч страшній історії
Усе, про що ви прочитали в перших двох розділах, було моїм далеким спогадом: це трапилося минулого року.
А цього року Святослав Миколайович нас залишив.
Раніше, коли ми робили щось не так, як хотілося б йому, Святослав Миколайович попереджав:
— Я утечу на пенсію, якщо ви рішуче не змінитеся!
А прощаючись з нами, він не міг стримати хвилювання. Сльози душили його і мало не задушили зовсім. Миронова підняла руку й запитала:
— Вам недобре?..
— Мені добре! — відповів Святослав Миколайович. — Добре тому, що я усвідомив почуття, які маю до вас. Я знав вас тільки рік, але не забуду ніколи… Ніколи! Кажуть, перша любов — найсильніша, а я гадаю, що остання!..
Ми були його останньою любов'ю! Почуття законної гордості виникло в наших серцях.
Замість Святослава Миколайовича до нас прийшла Нінель Федорівна.
Це було струнке створіння років двадцяти п'яти. Може, про вчительку так казати не можна? Але ж вона була зовсім не схожа на вчительку. І коли йшла на перерві по коридору, цілком можна було подумати, що це учениця десятого або навіть дев'ятого класу. Вираз обличчя в неї був такий, що здавалося, вона ось-ось засміється. Я ніколи не зустрічав на обличчях учителів такого чудового виразу.
Позаочі її ніхто не називав по батькові, а всі називали просто й коротко: Нінель. Коли Нінель Федорівна прийшла до нас уперше, вона одразу звернула увагу на стенд, що стояв між підвіконням і класною дошкою. Побачила величезну фотографію й запитала:
— А хто це такий Гл. Бородаєв?
Ми просто похололи й заклякли на своїх лавках. Тільки Миронова не розгубилася. Вона любила підказувати вчителям. І тут теж підняла руку, встала й пояснила: