— Добре, маленька. Я буду обережним. Але тобі краще піти, поки він не помітив.
І провів її до дверей.
Виходячи, Керлі додала:
— Кажу тобі це, бо видаєшся тямущим. Мені шкода бачити, що такий хороший хлопчина, як ти, шукає собі клопотів.
Феннер зобразив усмішку і легенько ляснув її по спокусливих сідничках.
— Не суши собі цим голову, — сказав він.
Вона потяглася до нього, підставивши губки, — і саме тому, що вважав блондинку привабливою, він поцілував її. Жінка обвила руками його шию і притиснулася до нього всім тілом. Так вони простояли кілька хвилин, опісля Феннер легенько відсторонив її.
Керлі стояла й дивилася на нього, важко дихаючи.
— Я збожеволіла, — сказала жінка, густо почервонівши.
Феннер розщіпнув комір сорочки, наче забракло повітря.
— І я не подарунок, — зауважив. — Біжи, мала, поки ми з тобою не нарубали дров. Побачимося пізніше.
Вона тихо вийшла, зачинивши за собою двері, а Феннер витягнув носовичок і замислено витер спітнілі руки.
— Думаю, ця робота мені сподобається, — сказав уголос. — Так, з цього може щось вийти.
І він повернувся у своє крісло біля вікна.
Найтінґейл провів Феннера крізь переповнений вестибюль готелю «Флеґлер».
Феннер зауважив:
— А цей хлопець непогано влаштувався!
Найтінґейл зупинився перед дверима ліфта і натиснув кнопку виклику.
— Ще б! А що я вам казав? Пайо саме той хлопець, якого треба триматися.
Феннер розгледів ковані залізні поруччя.
— Я й сам це тепер бачу.
Кабіна зупинилась, і вони увійшли в ліфт. Найтінґейл натиснув кнопку з цифрою «5».
— Говоритиму я, — сказав Найтінґейл, коли ліфт зупинився на п'ятому поверсі. — Можливо, тобі нічого й не запропонують, але спробую.
Щось буркнувши, Феннер пішов коридором услід за Найтінґейлом. Той зупинився перед номером 47 і постукав у двері — тричі швидко та двічі — повільно.
«Шифр», — схвально зауважив Феннер.
Двері відчинились, і невисокий кубинець, одягнений у чорне, уважно їх оглянув. Феннер уже хотів присвиснути, але вчасно схаменувся.
Найтінґейл м'яко сказав:
— Усе добре!
Кубинець впустив їх усередину. Коли зачиняв за ними двері, Феннер помітив, що у нього з кишені випинається револьвер. Вони опинилися в просторому холі, куди виходило троє дверей.
— Хлопці ще в себе? — запитав Найтінґейл.
Кубинець кивнув. Він усівся в крісло поруч з дверима і розгорнув газету, вже не звертаючи на них жодної уваги.
Найтінґейл попрямував у середні двері. В кімнаті сиділи четверо чоловіків. Вони були в сорочках з короткими рукавами, але при краватках, і палили. Двоє гортали газети, ще один слухав радіо, а четвертий чистив револьвер.
Усі вони мигцем глянули на Найтінґейла, а потім тупо витріщилися на Феннера.
Чоловік з револьвером у руках неквапно звівся на ноги.
— Хто це? — спитав крізь зуби. Він був у білому костюмі та чорній сорочці з білою краваткою. Мав коротко підстрижене настовбурчене волосся; жовтувато-зелені очі холодно та недовірливо дивилися перед себе.
Найтінґейл сказав:
— Це — Росс. Із Нью-Йорка. Кротті його знає. З ним усе гаразд.
І повернувся до Феннера.
— Познайомся, це — Рейджер.
Феннер холодно посміхнувся Рейджерові. Той чомусь не дуже сподобався йому.
Рейджер без будь-яких емоцій сказав:
— Дуже радий. Надовго до нас?
Феннер крутнув рукою і запитав:
— Ці хлопці — вони що, просто для декорації?
Очі Рейджера смикнулися.
— Я запитав — надовго в наші краї? — повторив він.
— Я тебе почув. А це вже не твоє бісове діло!
Найтінґейл схопив Феннера за рукав. Не додав нічого, але це був попереджувальний рух.
Рейджер люто зиркнув на Феннера, але невдовзі опустив очі, стенувши плечима. І відрекомендував:
— Той, який біля радіоприймача, — Паґ Кейн. Справа — Борґ, зліва — Міллер.
Усі троє кивнули Феннеру, але приязні в їхніх очах не було.
Феннер сказав невимушено:
— Радий з вами познайомитися. Не запрошую вас випити, бо думаю, що всі ви непитущі.
Рейджер повернувся до Феннера.
— Хто, до дідька, цей пащекуватий вилупок?
Міллер, жирний, неохайний чоловік з передчасною лисиною, кинув:
— Певно, його викопали на якомусь смітникові. Феннер швидко підійшов та двічі врізав йому в пику.
В руці у Найтінґейла опинився револьвер, і він заспокійливо сказав:
— Не затівайте нічого, прошу вас!
Феннер не сподівався, що вони зважать на його слова — але таки дослухалися до нього! Усі неначе скам'яніли, й навіть Рейджер виглядав присоромленим. Найтінґейл звелів Феннерові:
— Відійди від Рейджера! — і в його голосі прозвучала така погроза, що й Феннерові стало не по собі. Керлі була права. Цей чолов'яга був убивцею.
Феннер відступив од Міллера і сховав руки в кишенях. Найтінґейл заявив:
— Я такого не потерплю. Якщо приводжу сюди друга, то очікую, що ви поставитеся до нього відповідно. Інакше мені доведеться зняти з декого із вас мірки для своїх першокласних ящичків.
Феннер розсміявся.
— Оце так сервіс! Два в одному: спочатку вбиваєте, а потім ховаєте?
Найтінґейл сховав револьвер, і всі інші розслабилися. Рейджер силувано посміхнувся.
— Це спека діє на нерви.
Він підійшов до бару, щоби чогось налити собі.
Феннер сів поруч з Рейджером. Для себе він уже визначив, що той — наймерзенніший з цієї зграї, тому й вирішив опрацювати його.
І сказав спокійно:
— Через ту спеку я сам себе ненавиджу.
Рейджер з недовірою глянув на нього і буркнув:
— Забудьмо! Якщо ти вже тут, то почувайсь, як удома.
Феннер підніс склянку до світла і ненав'язливо запитав:
— Карлос у себе?
Рейджер широко розплющив очі.
— У Карлоса нема часу на відвідувачів, — зауважив. — Я передам йому, що ти заходив.
Допивши віскі, Феннер підвівся. Найтінґейл порухався, але той жестом зупинив його. Феннер стояв, переводячи погляд з одного на іншого, а потім сказав:
— Що ж, радий знайомству. Я думав, у вас жива робота, та, бачу, помилився. І зрозумів, що мені тут нічого робити. Вам здається, що все місто — у вашій кишені, але ви розжерлися та зледачіли. Думаєте, що бозна-які шишки, але я би так не сказав. Певно, мені краще піти до Нулена. Кажуть, що він нині не на коні — тож спробую знову посадити його верхи. Це буде цікавіше, ніж гратися тут з вами у ваші мляві ігри.
Рейджер потягнувся за револьвером, але Найтінґейл вибив зброю.
— Облиш! — гаркнув.
Четверо чоловіків завмерли, й обличчя в них були такі, що Феннер мало не розреготався.
Найтінґейл пояснив:
— Я запросив його сюди. Якщо йому тут не подобається, нехай іде. Але пам'ятайте, що друг Кротті — мій друг.
Феннер пообіцяв:
— Днями я ще загляну до тебе.
Він вийшов з кімнати та попростував мимо кубинця, котрий його цілковито проігнорував; потім сів у ліфт і спустився на перший поверх.
Швейцар у готелі виявився тямущим. Феннер запитав у нього, де можна знайти Нулена. Той відповів, що його контора — в районі Дюваль-стріт і викликав таксі. Феннер дав йому щедрі чайові. Після цього швейцар так дбайливо підсадив його в автівку, наче Феннер був з порцеляни.
Контора Нулена розміщувалася над крамницею. Феннер змушений був піднятися довгим сходовим маршем, поки віднайшов димчасті скляні двері. Коли зайшов усередину, пласкогруда жінка, якій уже давненько перевалило за тридцять, підозріливо поглянула на нього з-за друкарської машинки.
— Нулен у себе? — запитав Феннер, променисто всміхаючись, бо усвідомлював, як багато може досягти цим.
— Він зайнятий, — відповіла жінка. — А хто його питає?
— Скажіть, що Росс. Дейв Росс. І передайте, що я нічого не продаю — просто хочу бачити його.
Вона підвелась і зникла за дверима. Феннер кілька хвилин вичекав, а тоді пішов за нею.