Розмова почалася. Образи її пересувались і в просторі і в часі.
Робітники заводу «Марті» побачили стару Европу. Вона сиділа в парку коло фонтана в образі міс Адрієни.
І зараз же Каркаш і Фабіанке побачили перед собою двох дівчат фізкультурниць, що прийшли з гуртка ППО. Робітниці були молоді й веселі, вони ніби були символом молодої країни.
Так точилася розмова.
Потім перед слухачами з заводу «Марті» потяглися довгі черги по безплатний суп перед благодійними установами. Бездомні люди і жебраки, що лежали під мостами і в парках. І тут же вітрини крамниць з обвалами найкращих і різноманітних речей. Ресторани й автомобілі з пикатими обличчями буржуа. Кволі діти робітників у глибоких кам’яних дворах робітничих будинків виростали як квіти без сонця.
А Каркаш і Фабіанке побачили наші ясла з маленькими дітьми в колисках. Цілий виводок їх сидів на білих емалевих горщиках серед кімнати й обличчя у них були серйозні, як у людей, що роблять дуже важливу справу. Весела жвавість дитсадків і дитмайданчиків негайно ж змінилась на комфортабельну чистоту дієтичних їдалень.
Далі перед очима слухачів виросли конструктивні лінії нових робітничих житлокоопів.
Потім заговорили про умови роботи, і Каркаш розповів про жахливу систему штрафів, що її він так недавно перетерпів навіть у ролі штрейкбрехера.
І зараз же обидва гості побачили нові цехи наших заводів, нові будови й споруди станцій, елеваторів і фабрик.
В цехах висіли плакати про ударництво й соціалістичне змагання і перед кожним ударником був маленький прапорець. Вони побачили раптом і суцільні поля, що безмежно колосилися новим урожаєм. Нові колгоспні стайні з кіньми і племінними бугаями. Пташарні з хорами півнів та аудиторією балакучих курей. Побачили жвавих колгоспниць за стерном трактора і колгоспників на косовиці в полі.
Далі Фабіанке розповів про кілька епізодів з останнього страйку, й робітники заводу «Марті» побачили пікетчиків коло воріт, юрби штрейкбрехерів і бичачу тупість поліцаїв. Вони побачили бійки з фашистами. Роботу поліцейських палиць і, нарешті, тюрми з в’язнями й постріли з вихлопної труби заведеної мотоциклетки.
Потім із надр заводів і фабрик встали густі колони демонстрантів і вони грізно йшли вулицями під тінню сотень червоних прапорів.
І раптом перед слухачами промайнули обличчя комуністів і комсомольців Леона Мустака, Петра, Симона, старого Андріяша Вале.
Та ось після страйкового комітету у «Веселому джерелі» вони опинилися у темних вогких камерах з заґратованими вікнами, а коло високих стін прогулювались жандарми з карабінами за плечима.
Тоді встав і заговорив Назарчук.
– Всі ми члени МОДРівського осередку, у нас на заводі є модрівські бригади, які частину свого заробітку віддають на справу міжнародної пролетарської допомоги. В наших підшефних колгоспах є теж бригади, які засівають понадпланово цілі лани і урожай з них їде на допомогу закордонним робітникам в їх революційній боротьбі.
І перед слухачами промайнуло багато обличчів замордованих революціонерів і звільнених з в’язниці зусиллями МОДР’у.
– Я бригадир модрівської бригади! – сказав Назарчук.
І Каркаш і Фабгіанке побачили його в цеху на роботі серед робітників його бригади. Потім вони побачили бригаду колгоспників, що збирала хліб лобогрійками.
– Нам треба налагодити міцний зв’язок – сказав Каркаш.
– Ваша справа – то наша справа!
Робітники встали і оточили гостей, стискаючи їм руки й обіймаючи за плечі.