Увага, а тепер безпосередньо оголошення: Бог відміняє життя після смерті. Сьогодні рівно з полудня рай та пекло зачинені на переоблік людських душ. Назавжди. Хто не встиг, Я не винен. Лишилося двадцять шість хвилин. Час пішов.
Остап
Нотатки з мандрів
Україна. Київ. Столиця нашої багатонаціональної
Батьківщини. 17.01.
Лист починався невимушено: «Любий синку!..» Нічого собі. Я жодного разу в житті не те що не бачив — ніколи навіть не чув голосу батька, і от тепер, коли минуло стільки років, він мені пише: «Любий синку! Остапе! Пише тобі твій батько, якого ти ніколи не бачив, навіть ніколи не чув мого голосу, але це лише одне з тих непорозумінь, якими сповнене життя...» До цього листа я вважав, що найгірший почерк на світі в мене, але тепер, із великими труднощами читаючи кожну літеру, почав сумніватися. Через шість-сім рядків я зрештою втямив батьківську версію абетки: «У цьому короткому листі складно розповісти, чому все так склалося, до того ж це схоже на виправдання, а я не хочу виправдуватися. Люди, які виправдуються, приречені на жалість і зневагу, а мене менше за все треба жаліти — я прожив цікаве й насичене подіями життя. І зневажати мене за це чи ні — ти вирішиш сам. Та про це ми, сподіваюся, поговоримо, коли буде нагода, а зараз — до головного. У бандеролі, окрім листа, ти знайдеш банківську картку. Рахунок зареєстрований на твоє ім’я, там трохи грошей — 2 тис. американських доларів, та цього достатньо, щоб здійснити подорож. Банківські автомати є тут далеко не на кожному розі, тож краще половину грошей зняти готівкою.
5-го березня тобі треба бути в місті Петра, це в Йорданії, в готелі «Валентина». Там тобі стане зрозуміло, що робити далі. Перед тим, як доберешся до Амману, обов’язково подивись на кам’яні могили, кам’яну мапу, кам’яне Небо і кам’яну воду. Будь уважним, придивляйся до дрібниць та прислухайся до людей. Не бійся перетинати кордони — насправді це лише лінії на мапі та серці. Намагайся не випускати з уваги деталі — це важливо. Я знаю, що мої пропозиції здаються вкрай несподіваними і, може, на твій погляд, синку, десь безглуздими... »
Тут я розсміявся. Чай мій прохолов, у вікно було видно вулицю, скуту січневим морозом і вітром. Дійсно, важко сперичатись, безглуздішого, навіть маразматичнішого листа я ще не отримував! І хто це написав? Мій батько?! Людина, яку я вважаю давно мертвою. Якщо не фізично, то, так би мовити, для мене особисто — точно. «...Але не поспішай із висновками, синку. Можливо, зазирнувши в цей куточок планети, ти відкриєш для себе щось нове й не пошкодуєш про вчинене. Я пропоную пригоду, цікаву подорож. Вона проходитиме не в салоні туристичного автобуса і не в кімнатах дорогих готелів — ти зіткнешся з труднощами. До того ж, наскільки мені відомо, ти не дуже добре володієш англійською. Що ж, тим цікавіше долати перепони. Я передбачаю, що тобі доведеться часто робити вибір, але від цього ще ніхто не помирав. Я не даватиму багато порад, ти вже зовсім дорослий, але дещо взяти з собою потрібно. Зручний і надійний наплічник, намет (про всяк випадок), спальний мішок (не зимовий), вітровку (бажано з відлогою), спортивний светр (бажано з відлогою), зручне взуття, кілька фотографій для закордонного паспорта (для отримання віз), довідники про сусідні з Йорданією країни. З медикаментів обов’язково: анальгін, активоване вугілля, лейкопластир, левоміцетин. На перший час захопи блок «Мальборо лайтс».
Алкоголю не бери — тут його майже не вживають, можуть виникнути складнощі на митниці. Грошей має вистачити. На Близькому Сході все досить дешево, хіба що Йорданія — країна дорога, але якщо ти чинитимеш за девізом: «Більше проїхати, більше побачити — менше витратити», то вкладешся в бюджет. Зрозуміло, що краще їхати автостопом, але не факт, що ти встигатимеш у зазначений час у вказане місце, тож спосіб пересування обирай сам, орієнтуйся за обставинами. До речі, щоб акліматизуватись, поїдь на тиждень до Єгипту, в Шарм-ель-Шейх. Звідти що два дні до йорданської Агаби йде пором. Квиток коштує, якщо не помиляюся, 70 доларів.
Обіймаю тебе, синку, міцно. До скорої зустрічі. Батько».
Підпис (нічого особливого, але чітко читаються перші літери нашого спільного прізвища). Дамаск. Дати немає, але вона є на штемпелі київського поштамту — позавчора.
Я кинув лист на стіл, дістав із пакета пластикову картку, нервово почухав нею неголене підборіддя і набрав з мобільного маму. Неймовірно розлючений, я вже приготувався сказати: «Уявляєш, мамо, ця людина...» — і т. д., розкрив вуха і рота в передчутті, як зараз мама видасть вир неймовірно колоритних мегаобраз... Але мама не відповідала. Я взяв бандероль і ще раз пересвідчився — відправлено з Києва, з центрального поштамту. Тобто батько нещодавно був в Україні? До речі, хтось міг відправити бандероль на його прохання — хіба мало арабів навчається чи робить у Києві? Так воно, найпевніше, й було, інакше для чого влаштовувати цей цирк? Хотів би мене побачити, то побачив би. Я ще раз уважно перечитав листа, але жодних зачіпок, які б проливали світло на обставини під якимось іншим кутом, не знайшов. Впадало в очі хіба те, що батько в курсі деяких моїх справ, тобто цікавився власним сином. Це трохи тішило, але не давало відповіді на питання, що з листом робити далі. Викинути у смітницю? Найперше бажання і найпростіший вихід. Та нічого іншого не приходило в голову, я сидів, як у ступорі, курив — і крутив у руках батьківський лист, поглядаючи на банківську картку. Перелік ліків стандартний, наскільки я можу уявити собі таку подорож: знеболювальні, для травлення, профілактичні, лейкопластир від мозолів. Наплічник — теж зрозуміло, а от спальний мішок і намет? Я що, спатиму посеред пустелі? Сигарети — теж цікаво, я курю «Мальборо лайтс» п’ять останніх років — звідки йому відомо? Щось не те, однозначно, якісь дивні збіги обставин. Тут задзвонив мобільний, озвалася мама. Я гаряче виклав їй суть справи, і швидко, розставляючи їдкі акценти, зачитав листа.