Аж до ранку пробув дядько Мусій у правлінні. Знайшли старий правильний план і по ньому перерисували той, що на стінці.
Удосвіта повернувся дядько Мусій до хати. Спати вже не хотілося, він згадав про зайця, швиденько набив два патрони і подався в поле. І як тільки згадав про зайця, посміхнувся, розійшлися всі зморшки на обличчі і він став як дитина.
Цієї ночі хоч і накрапав осінній дощик, заєць не пішов спати в стерню. Якось так легко йому було в кістках, так приємно було дихати, що він пішов спати у бур'янці біля містка. Щось таке було в повітрі, від чого було легко дихати і не ломило кістки — це погода настроювалась на сухий вітряний день. А в такий день найкраще було спати в бур'янах, отож, задні ноги принесли зайця до містка, хоч він і сам не знав, як це вийшло.
Тільки дядько Мусій зійшов з містка, щоб помацати землю ціпком, як заєць почув: дуднить земля! І схопився бігти.
Дядько Мусій хопивсь берданки, цілив, цілив і вистрелив. Та стріляти зайця в бігу він не вмів і заряд прийшовся позаду хвоста — аж виприснули на ріллі дробинки.
Дядько Мусій бачив це, але не міг спинитися. Стріляти було вже нічим, отже, він загилив у зайця ціпком, не докинув і щодуху пустився бігти за ним.
Заєць, почувши постріл, побіг швидше. Але вогка земля на ріллі забивалася йому між пальці, отже, він на бігу ударив лапку об лапку, щоб висипалась земля. Коли дядько Мусій це побачив, то зовсім отетерів. Йому вже почало ввижатися, що якась дробина таки зачепила зайця по задніх ногах. Уже він не міг думати і, як маленький хлопчик, що хоче спіймати місяць, біг за здоровим зайцем.
Та заєць біг у п'ять разів швидше за нього. Цей заєць був не стріляний, він ще зроду не чув пострілу. Тому він, одбігши ступнів за триста, присів і став дивитися на дядька Мусія.
Уже дядько Мусій почав опам'ятовуватись, та й нелегко було бігти ріллею. Та коли заєць присів, знову мисливське завзяття ударило дядькові в голову. Може ж зайця зачепило і він уже нездужає бігти? І дядько Мусій знову помчавсь до зайця.
Отак разів із три присідав заєць, і кожного разу дядько Мусій, захекуючись, біг до нього. Кінець-кінцем, заєць, побачивши, що дядько не відстає, наддав ходу і щез у колотушинських ланах.
VII
Не дуже й хотілося дядькові Мусієві вертатися цей день додому. Зайця він не вбив, ціпка загубив, та ще й колотушинські школярі бачили, як він ганявся за здоровим зайцем. Вертався він не вулицею, а городами і тверду взяв постанову — більше на зайця в степу не стріляти. Інше діло, як випаде сніг і зайці почнуть бігати на город до капусти. Та це ще не скоро буде, і дядько Мусій перестав думати про зайця. Берданку він поставив на місце та ще притулив над нею рогача, щоб не видно було, що він ходив полювати. Поставивши так хитро берданку, він у хаті не зостався, а пішов до коваля Гордія.
Він допомагав Гордієві одтягати леміші, помалу балакав про ремонт і, побачивши в кутку кузні поламане крило з косарки, він те крило обміряв.
— Щось наче є в мене, — сказав дядько Мусій, — в'язова дошка в клуні. Доведеться мабуть, обстругати для тебе, Гордію, оце крило.
І він подався до колгоспу. Коваль Гордій ударив ще тричі по розпеченому лемішеві і звернувся до молотобойця Овсія.
— Бачив? — сказав коваль Гордій.
— Бачив! — одповів молотобоєць Овсій. — Щось чудне діється з дядьком Мусієм. У степу зайці так і бігають, а він — до лемішів та до крил. І час у нього є. Своє він покінчив.
— Давай! — сказав коваль Гордій, і молотобоєць знов почав гупати по лемішеві. Аж надвечір коваль Гордій сказав, скручуючи цигарку:
— Мабуть так, що він у зайця не влучив. Знаю я дядька Мусія. Ото поки не вб'є, ні слова не скаже. А як ти думаєш, Овсію, чи вб'є він зайця?
— Уб'є! — одповів молотобоєць Овсій і сягнув рукою по ковалів Гордіїв тютюн.
VIII
І почали знову дядько Мусій і заєць жити самі по собі. Дядько Мусій стругав крило до косарки, зробив нове держално на рогач, вечорами читав книгу, яку йому зоставив начальник політвідділу. Заєць бігав на буряки, бував на озимині і лягав спати коли на стерні, коли в бур'янах, коли й на ріллі, перед морозом.
Одного вечора, вийшовши у двір, дядько Мусій довго дивився на небо. Тоді зайшов за хату і з другого боку подивився на небо. «Буде сніг», — сказав він і повернувся до хати. Дістав бабиного кожуха, знайшов бабину вовняну хустку, приніс оберемок соломи, розшукав метрів три шворки і склав усе те в купу. Тоді трохи почитав книгу і ліг спати.