Саме коли він лягав спати, заєць прокинувся в стерні. На небо він не дивився і про сніг нічого не знав, тільки трошки наче стало колоти йому по шкурі. Він побіг до озимини, аж по дорозі почав падати сніг. Коли заєць прибіг до озимини, то вже все було біле. Заєць одгортав сніг задніми ногами і гриз парості пшениці. Та сніг падав буйніший і буйніший, аж дуже трудно стало докопуватись до озимини.
Заєць побігав по полю, попошукав, де сніг був не такий густий, але наїстися було трудно. Тоді він подався до селянських городів.
На городах теж було не дуже добре. Коло деяких сильно пахло собаками і заєць там не спинявся. На інших городах капустяні качани чисто пооб'їдали кози і їсти було нічого.
Аж от заєць нанюхав десь багато качанів. І справді, повиривані, позрубані качани купою лежали біля якоїсь клуні. Це було дуже інтересно і заєць підстрибом і підтюпцем подався туди, де була купа качанів.
То була клуня дядька Мусія, то він наскладав купу качанів, а сам він сидів за купою у двох кожухах і в бабиній хустці. Чоботи його були обмотані соломою і перев'язані шворкою, бо сидіти було холоднувато.
Побачивши проти місяця, що біжить заєць, дядько Мусій насторожився. Та заєць не дуже поспішав. Місце було нове для нього і ноги не бігли просто до качанів. Ноги підстрибували, грались, одбігали, знов підбігали, та так до купи качанів і не підходили.
Все було тихо, дядько Мусій не ворушився. Заєць ще трохи попобігав і пішов просто до купи качанів. Не дійшовши ступнів з десять, він присів і став прислухатись — йому здавалося, що від купи пахне не тільки капустою, а ще й дядьком Мусієм.
Але дядько Мусій не став ждати, поки заєць його добре рознюхає. Він натиснув на спуск берданки і клацнув курок.
Та пострілу не було. Пістон осікся: мабуть дуже здорово колись загнав його дядько Мусій молотком, аж викришилося в пістоні запальне срібло.
Хоч який слабий був той клац курка, а в великих заячих вухах він віддався, як дзвін. Заєць стрибнув убік і одбіг ступнів за сто від капусти. Так усю ніч він і не підійшов до купи.
IX
З того часу дядько Мусій і заєць щоночі стрівалися на городі і все не щастило дядькові Мусієві. Одного разу він намастив затвор берданки олією. Олія загускла, замерзла і коли дядько Мусій спустив курок, то курок не вдарив миттю об гільзу, а поповз поволі, як гусінь, немов кепкуючи з мисливця.
Та от на четверту ніч дядько Мусій діждав. Заєць, уже трохи наляканий, аж до світу не підходив близько до купи качанів. Але дядько Мусій вирішив терпіти, поки заєць не піде геть у степ.
Уже розвиднілося, уже десь недалеко заревла корова, уже чиїсь голоси чути було з села, коли заєць вирішив плюнути на всякі шелести й запахи і просто пішов до купи качанів. Так буває із звірем — коли він дуже голодний, то ноги його перестають прислухатись до вух та носа і слухають тільки того, що бурчить у череві.
Довго вичікував дядько Мусій, поки заєць повернувся до нього боком, так що з руки було стріляти. Так довго чекав дядько Мусій, що згадав усю історію свого полювання: як він купив берданку, як її надрізали, як загубився гвинтик, що придержує затвор, як патрон дав осічку.
На цей раз патрон не осікся. Бахнуло як грім, затвор без гвинтика вилетів геть з берданки, черкнув дядька Мусія по щоці і впав у сніг. Але й заєць зостався на місці.
Щось ударило його одразу по всім тілі і він перекинувся. Він нічого не думав, бо не вмів думати, тільки ноги його бігли щосили геть від того місця, де так сильно ударило. Але він лежав спиною на землі, і ноги його бігли по небу швидко-швидко.
Він не розумів і того, що він лежить. Йому здавалося, що він уже втік дуже далеко, де можна було б відпочити, але щось штовхало в бік і він біг далі, соваючи лапами по небу. Раптом він не зміг більше ні бігти, ні відпочивати, ні дивитись. Він умер.
Дядько Мусій одразу побачив, що заєць не втече. В нього дуже боліла щока, затвор роздер шкіру і вибив одного зуба. Але дядько Мусій не йшов до зайця і не перев'язував щоку.
Він шукав у снігу затвора від берданки — не можна ж щоб пропала така річ. Він шукав довго, аж прибіг маленький хлопчик Володька і одразу знайшов затвор. Дядько Мусій підняв за вуха зайця і показав йому. Вони вдвох пішли в хату.
X
Хлопець Володька гуляв у заячій шапці. Коваль Гордій і молотобоєць Овсій визнали, що дядько Мусій є мисливець — хіба ж такий! Борщ із зайця теж був добрий, і дядько Мусій частував тим борщем начальника політвідділу, коли той заночував у його хаті.
Але на мудрім обличчі дядька Мусія з'явилася нова зморшка. Попереду та зморшка була рубцювата і червона — то був шрам від затвора. Далі той шрам загоївсь, присох і стала з нього маленька нова зморшка.