«Sancta dolorosa!»[19] – гукнув пастух – «Спасай, сіньоре!»
Але юнак не потребував сього оклику, він повернув коня дещо в бік і мчав чвалом бикови на вскоси. В його правій руці появився аркан, яким почав махати над головою. Кинутися поміж бика і пастуха було не можливо, бо бик пробив би коневи бік, а стріляти не хотів теж, щоби не вбивати непотрібно провідника стада. Ляссо фуркнуло, і саме в пору зашморгнулася петля на шиї бика. Другий конець ременя був привязаний до головки сідла, і коли ремінь урветься, бик цілим тягарем звалиться на пастуха, що впав якраз на землю. Юнак повернув знов коня головою у напрямі бика, ремінь напруживея як струна так, що почав дзвеніти, кінь уперся передними ногами в землю, і бик упав на коліна. З висолопленого язика текла кровава піна, червоні очи майже вилазили з ямок. Почав дрожати на цілім тілі, і коли юнак зняв йому з шиї ляссо, покірно повернув до череди.
«Граціяс, сеньйоре!» – сказав пастух. – «Ви спасли мені життя. Я, бачите, зійшов із коня і не мав під рукою ані револьвера, ані иншої зброї».
«Се мабуть ваша червона хустка подразнила того великана», – завважив юнак.
«Сеньоре, ви чужинець, як пізнаю по вимові, і коли вдячність махордома[20] естансії дона Альдонза могла би вам в чім придатися...»
«Коли приймете мене на кавбоя, то наш рахунок буде вирівняний».
Деяке зачудуваннє відбилося на обличчі махордома, але не сказав нічого, тільки міцно потряс руку юнакови.
«І прийму, бо якраз потрібую, і рахунок не буде вирівняний».
Юнак звивав повільно ремінне ляссо, а махордом пішов по свого коня. Небавом оба наближалися до забудовань естансії.
«Прегарний у вас тордільльо (сивий кінь), а й ляссо спинило такого могутнього бика. Се просто чудо».
«Так, робив його старий Редутто. мистець у римарстві».
«Знаю, знаю, той прийшов до Аргентини геть-геть перед нами і зіздив її здовж і поперек. На його ляссо можна спуститися. Вирізує його з цілої шкіри і способом давних ґаучів (кінських пастухів) кладе в жолудок свіжовбитого бика та на тиждень покриває навозом.. Але коли хочете мене ще більше зобовязати, будьте ласкаві, не згадуйте нічого про пригоду…»
В естансії поручив махордомо юнака капітасові череди, наставникові над усіма пастухами.
«Лінієро?» (волоцюга) – запитав поставний Еспанець по назвищу Родріґец, із чорними очима, чорним волосєм, смаглявим виглядом і звинними, а заразом сильними рухами.
«Я з Корієнтес (місто в Аргентині) і ось хочу працювати», – пояснив юнак і знов завважив дещо здивований погляд.
«Ах, так не дивуйтеся сеньор, що в мене такий коштовний кінь. Він і сріблом цвяхована збруя, ребенка (нагайка) з тяжкою срібною головкою та святочна одежа кавбоя, се весь мій маєток...»
«Не знаю, чи ви як чужинець дасьте собі з нашими биками раду?» – недовірчиво сказав капітас. «Можете стрібувати», – предложив юнак.
«Як вас кликати?»
«Як що назвете Педро, то не буду мати нічого проти сього», – сказав юнак.
«Отже, сеньор Педро, пересядьтеся на того в яблуках, бо чейже свому сивому захочете заощадити удару рогом, і їдьте за мною».
В Аргентині нема звичаю щадити коня, але юнак скинув із свого коня богате сідло, припняв до стовпа, підкинув кукурудзи, поплескав по шиї, неначе блискавка опинився на напівдикім дволітку і шаленим чвалом помчав за Еспанцем.
Недалеко на лузі над Параною (ріка) товпилося стадо яких трьох тисяч півдиких биків. Двацять пастухів мало за задачу відділити дві сотні найкращих биків, загнати їх в огорожу та повести до водопою.
Нелегка се робота вибирати зі стада биків! По двох мужів стають кіньми по обох боках вибранця і наганяють його в перед у чисте поле, а потім повертають до огорожі. З якою силою і зручністю поводив юнак баским конем, кермуючи його на вола у бажаному напрямі! Скоро боки і рот коня покрила кров, а чоло юнака вмилося густим потом, але справлявся двічі скорше, як усякий инший.
«Що за їздець», – бурчали ґаучі. Особливо невдоволений був капітас, що сам недавно звербований, побоювався за посаду. Очікував, що чужинець окажеться нездарою, і зможе його скоро позбутися або бодай заставити до найтящої праці, тож похвали махордома визивали в нього злі блиски очей.
Втомлений юнак дав знак хлопцеви, щоби приніс води. Коли хлопець переходив попри Хозе Родріґеца, узяв той йому горщик із руки і почав пити. Але коли хлопець передав горщик із рештою води юнакови, той з виразом обридження вилив воду на голову свого коня і казав хлопцеви принести свіжої води.