Використовуючи знов хвилину, коли скунер стояв поміж водянними горами, відкрив дядько люк, і я скорше скотився, чим зійшов у низ.
Горпина, бліда але спокійна принесла два невеликі мішки з брезенту. Я вложив у них троха клочча, потім Горпина до одного а я до другого пришили міцними нитками товсті шнури, на яких мішки можна було завісити. Тоді налили ми їх траном та міцно зав’язали. У кождім мішку було по десять літрів трану. Це мусіло вистарчити на три-чотири години, Треба ще було тільки попробивати голкою мішки з низу, щоб тран міг собі по маленьки випливати, та завісити на обох бортах судна коло самого носа. За десять хвилин усе було готово.
Тран тонісінького верствого клався на воду, і хвилі улягалися як під чарами. Матроси як остовпілі дивилися на це явище. Вкінці маат промовив:
«Чув я про це, що масло успокоює хвилі. Вилив раз на пробу при слабому вітрі з три пуди нафти, і не помогло нічого».
«Еге, чиста нафта не помагає майже нічого. Помагають тільки важкі олії».
Скунер легко сунув по хвилях. Гойдання майже не було. Воду скоро викачано, бо свіжа не доливалася. Поламані рейки привязано до матів, і вони вже не гойдалися на всі боки.
Всі лиця прояснилися. Тепер скунер тримався знаменито. По двох годинах буря замітно втищилися, хоч море все ще розходилося високо. Морська недуга валила мене з ніг, в ухах шуміло і гуділо, усе тіло боліло. Дядько шкіпер мабуть помітив це, бо взяв мене приязно за руку і повів до люка:
«Ось, Петре Івановичу, ти спас судно, велике тобі за це спасибі, іди ж тепер до Горпини, вона тобі дасть ведмедя. Іди, іди і виспися. Небезпека минула».
Наче в півсні зійшов я по драбинці, наче крізь сон бачив, як Горпина налила мені пів склянки чорної запашної кави а решту доповнила ромом.
«Пий на здоровля!» сказала Горпина. Її м’які руки піддержували мене. Горячий напиток розігрів мене і успокоїв мої розбурхані нерви. В каюті було так затишно! Горпина підвела мене до койки, і що потім було я не тямлю. Коли я прокинувся, корабель легко похитувався, але крізь іллюмінатор бачив я блискуче море.
«Ну що, виспався?» почув я коло себе дзвінкий голос Горпини. Свіжі, червоні уста похилится близько-близько наді мною.
«Ну, що з вечерею?» гукнув здоровий веселий бас, і вусате обличче дядька шкіпера показалося у дверях.
«А гой, спасителю!» гукнув дядько до мене, помітивши, що я отворив очи, «виспався?»
Я хотів схопитися, але все тіло було, як колесоване, і я тільки застогнав.
«Лежи, лежи голубчику, одпочивай собі! Ану-ко лишень, Горпиночко, дай йому чого горячого, і хай ще раз проспиться!» Дядько шкіпер попробував, чи в мене нема горячки, поговорив з Горпиною і пішов на поклад із відки доходив до нашого слуху його дужий бас.
«Рейки зміняють», замітила Горпнна, підходячи до мене з мискою повною гарячого борщу. Я почув вовчий голод і хотів було простягнути по миску руки, але в цю ж мить помітив, що руки в мене завинені білими ганчірками.
«Еге», сказала Горпина, «поранив ти голубчику руки, шкіру поздирав, прийшлось оливою намазать і позавивати. Ось я тебе нагодую».
Горпина обережно підвела мене, підложила під плечі ще одну подушку і почала годувати, дуючи довгеньно на кожду ложку. По обіді дала мені ще одного «ведмедя», і я засипляючи чув її гарячі уста на своїх А може це мені так тільки приснилося?
На другий день, коли я опинився на покладі, всі ушкодження вже були направлені: на місце поломаних заложено запасні рейки, пірвані та порубані линви заступлено новими. Скунер біг весело під повними вітрилами по свойому курсу під попутним вітром, що легко колисав поверхню моря.
«Ось і нюнька з теплого гнізда вилізти зволили!» насмішливо привитав мене маат.
«Всі кістки розвинтилися, Павле Гавриловичу!»
«Бачив я, як тобі їх Горпина до купи зв’язувала», моргнув на мої усе ще позавивані руки.
«Годі тобі, білоручко, вилягатися, ану йди линви звязувати!», Маат підкріпив цей приказ оперізуючи мене по плечах линвою. Мої руки пекли як огнем, а бандажі закипіли кровю, одначе я певно був би пішов звязувати линви, коли б не дядько шкіпер, що, почувши удар, оглянувся від колеса і гукнув своїм дужим басом:
«А гой! щуре! А йди но до колеса, Панькові помагати!»
Дядько шкіпер удав, що не чув приказу маата і не бачив удару.
З цього часу я стягнув на себе ненависть маата, прихильність дядька шкіпера і любов Горпини!
В Маріюполі простояли ми три тижні. Не забуду ніколи того часу. Всякі навіть найменші обяви любови з боку Горпини відбивав маат линвою на моїх плечах, і заставляв до найчорнійшіої праці, коли не було дядька шкіпера або коли дядько шкіпер спав.