Джессіка подумала про пророцтво — Шарі-а та всі паноплія профетикус, які Міссіонарія Протектіва Бене Ґессерит посіяла тут багато століть тому. Хоча всі ті сестри давно обернулися на порох, але мети досягнуто: місцевим прищеплено захисні легенди — в очікуванні дня, коли вони зможуть стати в пригоді Бене Ґессерит.
Ну що ж, цей день настав.
Мейпс повернула ніж у піхви та сказала:
— Це незакріплене лезо, міледі. Тримайте його біля себе. Тиждень без дотику до плоті — і воно почне розпадатися. Зуб Шай-Хулуда[27] — твій до кінця днів твоїх.
Джессіка простягнула вперед праву руку, а тоді пішла ва-банк:
— Мейпс, ти сховала в піхви не омитий кров’ю ніж.
Мейпс охнула та впустила крис прямо в руку Джессіки, а тоді розірвала свій коричневий корсаж із криком:
— Візьми воду життя мого!
Джессіка витягнула лезо з піхов. Як же воно мерехтіло! Жінка спрямувала вістря на Мейпс і побачила, що її проймає страх, більший за смерть. «Вістря отруєне?» — запитала себе Джессіка. Тоді встановила лезо вертикально та намалювала тоненьку подряпину ребром ножа у Мейпс на лівій груді. Кров рясно потекла, але миттєво спинилася. «Надшвидка коагуляція, — подумала Джессіка. — Мутація для збереження вологи?»
Вона сховала лезо й мовила:
— Застібни сукню, Мейпс.
Мейпс затремтіла та підкорилася. Очі без білків витріщалися на Джессіку.
— Ви наша, — бурмотіла вона. — Ви і є Та.
Чергову порцію речей із гуркотом вивантажили в передпокій. Мейпс хутко схопила ніж у піхвах і сховала Джессіці в корсаж.
— Хто побачить ножа, має очиститися або загинути, — мугикнула вона. — Ви знаєте це, міледі!
«Тепер знаю», — подумала Джессіка.
Вантажники пішли геть, не зазирнувши до Великої зали.
Мейпс опанувала себе та мовила:
— Неочищений, який побачить крис-ніж, не повинен залишити Арракіс живим. Ніколи не забувайте про це, міледі. Вам довірено крис-ніж, — служниця глибоко вдихнула. — А тепер усе має йти своїм плином. Не можна прискорити час. — Вона кинула погляд на купи коробок і всілякого добра біля них. — І доки ми тут, у нас чималенько роботи.
Джессіка завагалася. «Усе має йти своїм плином» — одне з низки заклинань Міссіонарії Протектіви про прихід Превелебної Матері, яка звільнить їх.
«Але я не Превелебна Матір, — подумала Джессіка. І ще: — Велика Матір! Як же міцно вкоренилися ті постулати! Певно, це справді огидне місце!»
Мейпс буденним тоном поцікавилася:
— Міледі, якими будуть ваші перші розпорядження щодо мене?
Інстинкти підказали Джессіці, щоб вона підтримала цей тон. Жінка відповіла:
— Ось там — портрет старого Герцога. Він має висіти з одного боку обідньої зали. А голова бугая нехай опиниться на протилежній від картини стіні.
Мейпс підійшла до голови бика.
— Якою ж велетенською має бути тварина з такою головою, — мовила вона, нахилившись. — Мені ж спершу треба буде її помити, так, міледі?
— Ні.
— Але на рогах запікся бруд.
— Це не бруд, Мейпс. Це кров батька нашого Герцога. Ці роги вкрили прозорим фіксатором за кілька годин після того, як звір убив старого Герцога.
Мейпс підвелася.
— Он воно що! — відказала вона.
— Це просто кров, — сказала Джессіка. — Лише стара кров. Знайди когось, щоб тобі допомогли почепити це. Ці огидні речі доволі важкі.
— Ви подумали, що мене збентежила кров? — запитала Мейпс. — Я з пустелі, тому бачила вдосталь крові.
— Я… знаю, що так і було, — відповіла Джессіка.
— І частина з неї була моєю власною, — вела далі Мейпс. — Значно більше, ніж спричинила ваша дрібна подряпина.
— Ти б хотіла, щоб я різонула глибше?
— О, ні! Тілесних рідин зовсім не багато, тож було б марнотратством витрачати їх просто так. Ви правильно вчинили.
Джессіка звернула увагу на слова і те, як їх було вимовлено. Вона помітила глибинні сенси у словосполученні «тілесні рідини». І знову її схвилювала важливість води на Арракісі.
— З якого боку обідньої зали потрібно причепити кожну з цих оздоб, міледі? — запитала Мейпс.
«А ця Мейпс завжди дуже практична», — подумала Джессіка і сказала:
— На твій розсуд, Мейпс. Насправді це не має жодного значення.
— Як скажете, міледі, — Мейпс нахилилася й узялася знімати пакувальний папір і мотузки з голови. — Убив старого Герцога, так? — мугикнула вона.
— Мені покликати вантажника тобі на підмогу? — запитала Джессіка.
— Я впораюся, міледі.