— Так.
— Де втратили ми це? — пробурмотів він.
Джессіка глянула на Юе, вловивши дивний тон його голосу. Думками ж вона досі повністю була з Полом, обмірковувала нові тягарі, якими сповняться його тренування тут, оцінювала, наскільки тепер зміниться його життя — настільки все це відрізнялося від того, що вони запланували для сина.
— Ми справді втратили щось, — промовила вона.
Жінка поглянула праворуч на схил, де росли пошарпані вітрами сіро-зелені кущі з припорошеним листям і кігтистими сухими гілками. Украй темне небо нависло над ним чорнильною плямою, а молочне сяйво арракійського сонця наповнювало сцену кольором, домірним барві крис-ножа, що ховався в її корсеті.
— Небо таке темне, — промовила Джессіка.
— Частково це зумовлено браком вологи, — сказав Юе.
— Вода! — різко вимовила вона. — Куди не глянь, усе нагадує про брак води.
— Це і є найбільшою таємницею Арракіса.
— Чому її так мало? Тут наявні вулканічні породи. Я можу назвати з дюжину можливих джерел води. Є полярний лід. Кажуть, у пустелі не можна свердлити — бурі, піщані припливи та відпливи знищать обладнання ще до того, як його встановлять. Це за умови, що хробаки пустелі не дістануться машин першими. Усе одно ніхто не знаходив ознак води. Але таємниця, Веллінґтоне, справжня таємниця — це криниці, видовбані в падинах і низькодолах. Ви читали про них?
— Спершу струминка, а потім нічого.
— Але ж, Веллінґтоне, це і є таємниця. Там була вода. Вона висихає. І ніколи більше не повертається. Зі свердловиною, пробитою поряд, відбувається те саме: струминка, що висихає. Хіба це нікого не зацікавило?
— Справді цікаво, — сказав Юе. — Ви підозрюєте, що в цьому беруть участь якісь живі організми? Хіба вони б не проявилися в пробах ґрунту?
— А що мало проявитися? Сторонній рослинний матеріал… чи тваринний? Хто б розпізнав його? — Джессіка знову поглянула на схил. — Вода перестає текти. Щось її спиняє. Ось такі в мене підозри.
— Можливо, причини цього явища відомі, — відказав Юе. — Харконнени перекрили безліч джерел інформації про Арракіс. Що, як вони мали мотив для цього?
— Який? — запитала жінка. — А ще атмосферна волога. Жодних сумнівів: її мало, але вона є. Основне джерело води на планеті. Її збирають вітрові пастки та росовсотувачі. Звідки вона береться?
— Полярні шапки?
— Холодне повітря приймає сущу дрібку вологи, Веллінґтоне. Багато є такого, що сховано під харконненівським покровом і вимагає прискіпливого розслідування. І не всі таємниці пов’язані з прянощами.
— Ми всі насправді сховані під харконненівським покровом, — зітхнув Юе. — Можливо, ми… — він умовк, зауваживши раптову напругу у зверненому до нього погляді. — Щось трапилося?
— Те, як ви вимовили «харконненівським». Навіть голос Герцога не повниться такою злобою, коли він вимовляє це осоружне прізвище. Я не знала, що у вас, Веллінґтоне, є особисті причини ненавидіти їх.
«Велика Матір, — подумав Юе. — Я викликав її підозру! Тепер я маю використати кожен трюк, яким мене навчила люба Ванна. Є тільки один спосіб — розказати їй якомога більше правди».
Він сказав:
— Ви не знали, що мою дружину, мою Ванну… — Він повів плечима, нездатний говорити далі через клубок, що раптово застряг у горлі. А тоді: — Вони… — Слова відмовлялися виходити з рота. Він запанікував, міцно заплющив очі, відчув, як у грудях палає щось навіть більше за звичайну агонію, аж доки рука Джессіки м’яко не торкнулася до нього.
— Даруйте мені. Я не хотіла ятрити стару рану, — сказала вона, а сама подумала: «Тварюки! Його дружина була з Бене Ґессерит — по ньому це чітко помітно. І більш ніж очевидно, що Харконнени вбили її. Іще одна нещасна душа, що пов’язана з Атрідами херемом[28] ненависті».
— Мені шкода, — сказав лікар. — Я не можу про це говорити. — Він розплющив очі, віддавши себе на поталу скорботі. Це принаймні було правдою.
Джессіка вивчала його, дивилася на високі вугласті вилиці, темний блиск мигдалевих очей, драглисте тіло та ниточку вусів, що вигнутою смужкою звисали навколо його пурпурових губ і вузького підборіддя. Жінка розуміла, що більшість зморщок на обличчі лікаря з’явилася через скорботу, а не вік. Вона відчула глибоку прихильність до Юе.
— Веллінґтоне, мені прикро, що ми привезли вас у таке небезпечне місце.
— Я охоче приїхав сюди, — відповів лікар. Це також було правдою.
— Але ж уся ця планета — харконненівська пастка. Ви мали б це знати.
28
Херем — найвищий ступінь засудження в єврейській общині. У Торі означає предмети, якими не можна користуватися, та людей, до яких не можна торкатися.