Пітер швиденько переклав Дженні все сказане, і тепер маленька смугасточка виглядала замисленою, але не занадто занепокоєною.
— Якщо люди тебе не б’ють і не жбурляють у тебе якимось речами, вони завжди хочуть забрати тебе додому. Звісно, з нами ЦЕ не спрацює. Нам слід якнайшвидше забратися звідси.
Однак схоже на те, що зробити це буде нелегко. Містер Стрейчен одягнув свою куртку з ремінцем на спині, що мала більш сухопутний крій, насунув синього капелюха на свої руді кучері, взяв шкіряну валізу в ліву руку, засунув Пітера і Дженні під пахву правої руки, вийшов на трап, гукнув таксі й наказав відвести його до шинку, який називається «Корона та Чортополох» на вулиці Стобкросс біля Квінз Док, Північна Затока, і заліз у машину, міцно тримаючи обох котів.
Дженні до цього вже бувала в шинках, бо вважала їх плідними місцями для обжинків, особливо незадовго до закриття, коли відвідувачі добрішали і охоче дарували великі шматки їдла, але Пітер лише заглядав досередини ззовні. І тепер, сидячи разом із Дженні на довгому гладенькому шинквасі з червоного дерева в залі шинку «Корона та Чортополох», він дуже цікавився всім тим, що бачив, чув і відчував нюхом, що він завжди уявляв, зазираючи через двері всередину.
Велике, галасливе, затишне місце в коричневих тонах із коричневими столами, стільцями та обшивкою стін, із довгастим дзеркалом за баром, у якому відображались різноманітні пляшки. Ручки пивних кранів були схожі на важелі машинерії «Графині», а купки круглих електричних ламп над головою світили м’яким жовтим світлом. У кімнаті було повно чоловіків, одягнених в грубий робочий одяг, чи морський, чи береговий, які займали всі столи та місце перед баром. У глибині кімнати, звісно, розташовувалася гра в дартс.
Дженні скривилась, але Пітерові сподобався теплий затишний запах пива, людей, одягу і їжі, що готувалася на кухні. Тут було так людно, що чоловік і жінка, миловидна літня пані, у якої волосся росло з найнесподіваніших місць на обличчі, разом працювали за баром. Одягнений у вельветовий жилет чоловік із засуканими рукавами, спохмурнів від присутності на шинквасі двох котів, але жінці вони здавались милими. Тому щоразу проходячи повз, вона лоскотала їх під підборіддями. Кімната була стильно декорована гарною кольоровою рекламою пива, елю, стауту,[10] портеру,[11] а також календарями та літографіями кораблів, наданими великими пароплавними компаніями. Дженні ще не випадало нагоди дати сигнал для втечі, оскільки двері зачинили, щоб втримати приємне парне тепло, а небезпека потрапити комусь під ноги, якби спробувати тікати в ті короткі миті, коли двері то відчинялися, то зачинялися, — була занадто великою.
Містер Стрейчен з пінтою темного пива в руці й ще однією біля ліктя стояв біля маленького гостроносого чоловічка у твідовій фуражці, робітника на фабриці, а поруч із ним прилаштувався кремезний докер зі бейджиком, досі прикріпленим до підтяжок, а поруч примостилися торговець, кілька моряків із міноносця та звичайні роззяви-любителі пива.
Гостроносий мав дати знак починати, якого чекав містер Стрейчен. Вказуючи на Пітера і Дженні, гостроносий сказав:
— Тіки глянь, яка гарна пара котів. Здається мені, ти притягнув їх не просто так…
— О так, — підтвердив містер Стрейчен, а тоді додав трохи голосніше: — А зараз скажи по правді, чи бачиш ти в цих котах хоч щось незвичайне?
Природно, таке питання спровокувало кремезного докера та торговця обернутися, щоб також роздивитися Пітера і Дженні. Так само вчинили й ті, хто сидів за найближчими столиками. Заскочений робітник відповів:
— Ні, я маю сказати напевно, чи порівняти цих двох, бо мені здається, що осього білого можна назвати гарним представником свого виду. Що ти маєш на увазі?
— Чи повірите ви, — запитав містер Стрейчен ще голосніше, привертаючи увагу практично всіх відвідувачів пабу, хіба окрім тих, які спостерігали за грою в дартс, — якщо я скажу вам, що ця пара… — і тут, не чекаючи подальших коментарів від аудиторії, містер Стрейчен розповів усю історію Пітера й Дженні, звісно, так, як він це бачив і відчував.
Містер Стрейчен розповів, як їх знайшли в коморі «Графині Ґрінок» із впольованими мишами та щурами, яких вони пропонували, як оплату за проїзд. Про розмір щура, якого здолав Пітер. Про нещасний випадок, який трапився з Дженні, і як Пітер зовсім не по-котячому шугонув за борт, щоб не покидати її. Про споряджену рятувальну шлюпку з командою, як Дженні дістали з води мертвою, і про її остаточне воскресіння, спричинене піклуванням Пітера.
10
Стаут — сорт міцного темного пива, що виготовляється з використанням смаженого ячменю чи солоду, хмелю, води на дріжджів.
11
Портер — темне пиво з характерним винним присмаком, сильним ароматом солоду і насиченим смаком, у якому одночасно присутні солодкість та гіркота.