— Та щоб мені! — загорлав містер Бокс, — та щоб мені! ВОНИ повернулися!
І справді вони повернулися на залізну палубу любої, занехаяної, смердючої «Графині». Тут нічогісінько не змінилося, в якомусь розумінні це було немов повернутися додому. З каюти капітана Сурліса долинало дзеленькання розбитого скла і череп’яного посуду. Містер Стрейчен стояв на вахті на містку, його синій кашкет добряче з’їхав на потилицю, тож гарно було видно синці під очима. З кубрика на кормі долинали скорботні завивання Мелі, що затягнув прощальну пісню перед відплиттям. Містер Карлюк з’явився зі своєї каюти, пальці його правої руки були зведені разом як пістолет, а ліва рука крутила уявний аркан.
А команда під керівництвом Анґуса, форварда, що ревів не гірше парової лебідки, вчиняла повний безлад, зв’язуючи не ті канати й мотузки, хапаючись за інші й також не ті, вимикаючи, коли потрібно вмикати, спотикаючись через ланцюги. Вони майже спустили якір і дозволили «Графині» потрапити у відплив, внаслідок чого вона ледь не зачепила екскурсійний катер, який прямував до острова Мен, що змусило капітана цього катера кучеряво висловити свої враження з цього приводу. І все-таки несамовито гудучи, огорнений чорним димом, з майже повним хаосом на борту корабель зміг відчалити, повернутися в річку Клайд і взяти курс до відкритого моря.
Пітер і Дженні не затримувалися на палубі й одразу ж попрямували на корму, щоб побачитися з Мелі, який привітав їх радісним криком, після чого пробив дірку в непочатій банці згущеного молока, відрізав трохи м’яса від холодної баранячої ноги й запросив друзів пообідати зі словами:
— Йой, то ви якраз вчосно, га? Й голодні, добряче, ага. Плоту за проїзд принесли, нє? — і він заревів від сміху. — Скіко щорів та мошей за квиток? Думаю, всьо файно. Ше баранини? Скіко у вас влізе? Нате ше…
І він відрізав їм іще м’яса, а потім, все ще регочучи, несподівано віддав їм і кістку, яку вони із задоволенням погризли, і це вперше друзі гарно поїли відтоді, як залишили корабель.
Подорож назад до Лондона минула без пригод, здебільшого вони їли, спали, відпочивали, грілися на сонечку, оскільки роботи в них було небагато. До Ґлазґо чутка щодо котячого терору на борту «Графині», безсумнівно, поширилася між поодинокими вижитими гризунами й щуряче та мишаче населення повністю залишило судно та всіляко його уникало.
Містер Стрейчен, який, очевидно, почувався винним і шкодував про свої вчинки щодо Пітера й Дженні, як і про те, чим це все завершилося, всіляко їх уникав. Здавалося, він боявся, що хтось може дізнатися від цих двох, де, як і чому він заробив свої синці під очима, але містер Карлюк дуже приязно ставився до них обох, чухав їх під підборіддями, гладив голови. Пітер і Дженні проводили години в його каюті, спостерігаючи, як другий помічник пише нове оповідання для «Історій про вершників Дикого Заходу», яке він назвав «Файні посиденьки у Роджера з Кролячої ущелини». Роджер стріляв у своїх ворогів через плече, дивлячись у дзеркало, щоб застати їх зненацька. Пітер докладно пояснив це Дженні, коли містер Карлюк розігрував всю сцену, і вона була вражена не менше за нього.
Час пролетів непомітно, і вони вже обійшли Hopс Фореленд з Бродстейрз[20] та Марґейт по лівому борту, пропливли повз Мишачий маяк, назва якого, звичайно, особливо приваблювала Пітера й Дженні, які все дивилися й дивилися, як він блимав, і невдовзі завернули в гирло Темзи та почали підніматися вгору річкою. Цього разу Пітер і Дженні вирішили не ризикувати, і, коли залишалося три години до кінцевої зупинки, разом заховалися під вугільним складом, близько до моторного відсіку, де ніхто не міг їх знайти. Вони ще довго залишалися там після того, як «Графиня» пришвартувалася в Лондоні, й о п’ятій годині пополудні, коли нікого не було на палубі, прослизнули на берег через трап, який, як завжди, ніхто не охороняв і знову опинилися на суходолі. Тремтячи від захвату й передчуття омріяної зустрічі, вони попрямували шляхом, яким прийшли сюди від самотньої, пропахлої геранями, хижки містера Ґрімза…
Розділ вісімнадцятий
Містер Ґрімз спить
Усю дорогу додому на «Графині Ґрінок» Пітер та Дженні говорили про те, яким задоволеним і здивованим буде містер Ґрімз, коли побачить, що вони повернулися і зрозуміє, що вони хочуть залишитися в нього назавжди.
20
Бродстейрз та Марґейт — міста на східному узбережжі графства Кент, Англія, розташовані на південний схід від Лондона.