— Міс Франкон, ми не обговорюємо містера Тухі, тому якщо ви не дотримуватиметеся…
— Я не обвинувачую Еллсворта Тухі. Я обвинувачую Говарда Рорка. Будівля, як-то кажуть, повинна вписуватися у своє оточення. Для якого світу Рорк збудував свій храм? Для яких людей? Роззирніться довкола. Ви можете собі уявити храм, який стане священною оправою для містера Гоптона Стоддарда? Для містера Ролстона Голкомба? Для містера Пітера Кітінґа? Дивишся на них усіх, ненавидиш Еллсворта Тухі чи клянеш Говарда Рорка за невимовну наругу, що він її спричинив? Еллсворт Тухі має рацію: цей храм є блюзнірством, але так, як він це подав. Гадаю, містер Тухі це знає. Коли бачиш, як людина кидає бісер свиням, не дістаючи натомість навіть свинячої відбивної, — мимохіть починаєш обурюватися не на свиней, а на людину, яка замало цінує свій бісер, що добровільно жбурляє його у лайно, слухаючи натомість цілий концерт зі свинячого рохкання, записаний судовою стенографісткою.
— Міс Франкон, навряд чи ці свідчення можна назвати доречними чи прийнятними…
— Дозвольте свідку продовжити, — несподівано озвався суддя. Йому було нудно, до того ж — подобалося дивитися на Домінік. Окрім того, він бачив, що аудиторія теж дістає задоволення, збуджено очікуючи скандалу, хоча її симпатії, однак, залишалися на боці Гоптона Стоддарда.
— Ваша честь, здається, ми стаємо свідками непорозуміння, — пробуркотів адвокат. — Міс Франкон, на чию користь ви свідчите? На користь містера Рорка чи містера Стоддарда?
— На користь містера Стоддарда, звісно. Я пояснюю причини, чому містер Стоддард повинен виграти цю справу. Я заприсяглася казати правду.
— Далі, — мовив суддя.
— Усі свідки казали правду. Але не всю правду. Я лише заповнюю прогалини. Вони говорили про загрозу й ненависть. І вони мали рацію. Храм Стоддарда загрожує багато чому. Якщо дозволити йому існувати, ніхто не наважиться подивитися на себе в дзеркало. А це жорстоко стосовно людей. Просіть у людей що завгодно. Вимагайте в них багатства, слави, любові, брутальності, вбивства, самопожертви. Але не вимагайте від них самоповаги. Вони зненавидять вас усією душею. Що ж, їм краще знати. У них є на те причини. Звісно, вони не зізнаються, що ненавидять вас. Вони скажуть, що це ви їх ненавидите. Вважаю, так воно і є. Вони знають, які за цим ховаються почуття. Такі ось люди. Тому навіщо ставати мучеником заради неможливого? Навіщо будувати для світу, якого не існує?
— Ваша честь, я не бачу, як це стосується до…
— Я ж свідчу на вашу користь. Я доводжу, чому вам слід дослухатися до Еллсворта Тухі, якого ви й так слухаєте. Храм Стоддарда потрібно зруйнувати вщент. Не заради того, щоб порятувати людей від нього, а заради того, щоб порятувати його від людей. Утім яка різниця? Містер Стоддард перемагає. Я цілком згодна з усім, що тут відбувається, крім одного. Не думаю, що це треба оминути. Зруйнуймо храм, але не вдаваймо, що здійснюємо акт справедливості. Зізнаймося собі, що ми молі[11] й нам не до вподоби гірські вершини. Або, можливо, ми лемінги — гризуни, які пливуть назустріч власній смерті. Я чудово розумію, що я така ж нікчема, як Говард Рорк. І це був мій храм Стоддарда — перший і останній, — вона вклонилася судді. — Це все, ваша честь.