12
Колонка з назвою «Спостереження та роздуми» Алви Скаррета щодня виходила на першій шпальті нью-йоркського «Знамена». Це був перевірений путівник, джерело натхнення та формування суспільної філософії у маленьких містечках усієї країни. У цій колонці багато років тому з'явилося відоме твердження: «Нам усім буде значно краще, якщо ми забудемо про набундючені концепції нашої примхливої цивілізації й більше дбатимемо про те, що задовго до нас знали дикуни, — про повагу до матері». Алва Скаррет був старим парубком, що заробив два мільйони доларів, фахово грав у гольф і був головним редактором Вайнендових газет.
Саме Алва Скаррет започаткував кампанію проти умов життя у нетрях і «акул-домовласників», яка тривала у «Знамені» третій тиждень поспіль. Саме такий матеріал був до вподоби Алві Скаррету. У ньому лунав заклик до людяності й був присутній соціальний контекст. Такий собі недільний додаток до фотографій дівчат, які кидаються в річку, піднімаючи спідниці значно вище колін. Це стимулювало збільшення накладу. Це бентежило «акул», які володіли кількома кварталами поблизу Іст-Ріверу і яких виставили головними злодіями під час кампанії. «Акули» спочатку відмовлялися продати ці квартали невідомій конторі з торгівлі нерухомістю, але під тиском преси здалися і таки продали. Ніхто не зміг би довести, що ця компанія з торгівлі нерухомістю належала іншій фірмі, власник якої Ґейл Вайненд.
Вайнендові газети не могли прожити без кампаній. Вони щойно закінчили одну з них — на тему сучасної авіації. Навели низку наукових досліджень з історії авіації у недільному родинному додатку, проілюструвавши їх літальними апаратами, — від малюнків Леонардо да Вінчі до останніх бомбардувальників; додавши задля принадності Ікара, який борсався у червоному полум'ї (його оголене тіло було синьо-зелене, воскові крила — жовті, а дим — фіолетовий), а також лепрувату каргу з палаючими очима та кришталевою кулею, яка в ХІ столітті пророкувала, що людина літатиме, а ще лиликів, вампірів та вовкулак.
Вони також провели конкурс із моделювання, відкритий для всіх хлопчиків віком до десяти років, які забажали зробити три нові передплати на «Знамено». Ґейл Вайненд, який мав ліцензію пілота, здійснив одиночний політ із Лос-Анджелеса до Нью-Йорка у маленькому, спеціально збудованому літаку вартістю 100 тисяч доларів, встановивши трансконтинентальний швидкісний рекорд. Підлітаючи до Нью-Йорка, він трохи помилився з розрахунками, і був змушений приземлитися на скелястому пасовищі; це було страхітливе приземлення, виконане бездоганно; якось так сталося, що бригада фотографів зі «Знамена» опинилася неподалік, коли Ґейл Вайненд вийшов із літака. Навіть ас тремтів би після такої пригоди. Ґейл Вайненд позував перед об'єктивами фотокамер — із бездоганною гарденією на лацкані льотної куртки, із сигаретою між двома пальцями мідної руки, що анітрохи не тремтіла. Коли його запитали про перше бажання після повернення на землю, він сказав, що хоче поцілувати найпривабливішу із присутніх жінок, обрав найзадрипанішу стару бабегу з натовпу і, схилившись, поважно поцілував її в чоло, пояснюючи, що вона нагадала йому матір.
Згодом, на початку кампанії проти нетрів,[7] Ґейл Вайненд сказав Алві Скаррету: «Дій. Витисни з цього усе можливе», — і вирушив на своїй яхті у кругосвітню подорож у товаристві чарівної двадцятичотирирічної авіаторки, якій подарував свій трансконтинентальний літак.
Алва Скаррет почав діяти. Серед багатьох інших кроків своєї кампанії він доручив Домінік Франкон обстежити умови життя у нетрях і зібрати «людський матеріал». Домінік Франкон щойно повернулася з літньої відпустки в Біарриці; вона завжди повністю використовувала літню відпустку, і Алва Скаррет завжди її надавав, тому що Домінік була однією з його улюблених працівниць, бо вона його ошелешувала і тому що він знав, що вона може звільнитися, коли їй заманеться.
Домінік Франкон на два тижні оселилася у винайманій кімнатці на Іст-Рівері. Кімната мала скляний дах, але вікон у ній не було; щоб дістатися туди, треба було видряпатися на шостий поверх, а ще там не було води. Вона готувала для себе на кухні численної родини, яка мешкала поверхом нижче; відвідувала сусідів, сиділа вечорами на пожежних сходах і ходила із сусідськими дівчатами до копійчаних кінотеатрів.
Вона вбиралася у пошарпані спідниці та блузки. Ненормальна, але звична для неї тендітність створювала враження, що вона виснажена злигоднями; сусіди були переконані, що в неї сухоти. Але вона рухалася так, як рухалася у вітальні Кікі Голкомб — із такою ж холодною витримкою і впевненістю. Вона надраювала підлогу своєї кімнатки, чистила картоплю, купалася в бляшаній балії з холодною водою. Вона ніколи не робила нічого такого раніше, але виходило в неї досконало. Домінік уміла діяти — уміння, яке здавалося невідповідним до її зовнішності. Вона не мала нічого проти нового середовища; їй було байдуже до нетрів, так само як було байдуже до світських віталень.