— Справді?
— Кількох людей вбито!
— Кого?
— Я… там… всі знають, що вони вбивають людей! — земля перестала втікати з-під ніг чоловіка, і він знайшов моральну опору. — За кого вони себе мають, шастають тут…
— Досить, — урвав його Ваймз. Він відійшов назад і прорік голосніше:
— Я впізнаю багатьох із вас, — сказав він. — І я знаю, що у вас є домівки, де на вас чекають. Бачите це? — він витягнув із кишені поліцейський кийок. — Це означає, що я маю берегти мир. Тож за десять секунд я піду в пошуках того самого миру, щоб його берегти, а Щебінь залишиться тут. Я тільки можу сподіватися, що він не втне нічого, щоб заляпати собі уніформу. Чи принаймні добряче її замастити.
Іронія не була сильною стороною слухачів, але кмітливіші зрозуміли, до чого хилив Ваймз. Він намагався пояснити, що одній людині тут скоро урветься терпець.
Натовп розійшовся, розповзаючись бічними вулицями, де бунтарі похапцем скидали саморобну зброю і зринали вже по інший бік вулиці, важко і вдумливо ступаючи ходою чесних громадян.
— Гаразд, що трапилося? — запитав Ваймз, повернувшись до троля.
— Ми почули, шо той хлопчур підстрелив того вуйка, — сказав Щебінь. — Коли ми сюда прибігли, зразу ж набігла купа крикунів.
— Він уразив його, як Гудрун уразив казани Уру, — сказав констебль Візит[9].
— Уразив? — перепитав спантеличений Ваймз. — Він когось убив?
— Судячи з того, як той чоловік лаявся, нє, сер, — сказав Щебінь. — Влучив йому в руку. Товариші приволокли його до штабу Варти, шоб поскаржитися. Він працює пекаром у нічну зміну. Сказав, що сі спізнював на роботу, тому хутко забіг по вечерю, а вже наступної хвилі лежав пластом на підлозі.
Ваймз перейшов дорогу і штовхнув двері крамниці. Двері злегка відслонилися і вперлися у щось на кшталт барикади. Вікно теж було заставлено меблями.
— Скільки там було людей, констеблю?
— Багатенько.
І ще четверо тут, подумав Ваймз. Сім’я. Двері ще краплю відслонилися, і Ваймз усвідомив, що присідає ще до того, як звідти висунувся арбалет.
Роздався тріск тятиви. Стріла радше впала, ніж вистрілила. Вона дико крутилась по спіралі вздовж вулиці й летіла майже боком, коли нарешті влучила в стіну навпроти.
— Послухайте, — все ще нахиляючись, мовив Ваймз, але вже голосніше. — Якщо це когось і поранило, то геть випадково. Це Варта. Відчиніть двері. Інакше це зробить Щебінь. А коли він відчиняє двері, їх уже не зачинити. Розумієте, про що я?
Відповіді не було.
— Гаразд. Щебеню, ану стань сюди…
Зсередини долинула приглушена суперечка, а тоді зі шкрябанням відсунулись меблі.
Він штовхнув двері. Вони розчахнулися стулками всередину.
Сім’я сиділа в дальньому кінці кімнати. Ваймз відчув на собі чотири пари очей. У повітрі витала атмосфера гарячої тривоги, присмачена запахом горілої їжі.
Пан Ґоріфф обережно тримав арбалет, і з виразу обличчя його сина Ваймз усе зрозумів.
— Гаразд, — сказав він. — Тепер усі послухайте мене. Я нікого не арештовую, зрозуміли? Це звучить як одна із ситуацій, від опису яких його світлість завжди хилить на сон. Але вам буде краще, якщо ви проведете решту ночі у штабі Варти. Бо мені нема кого поставити тут вартувати. Розумієте? Я міг би вас заарештувати. Але це лише прохання.
Пан Ґоріфф прокашлявся.
— Чоловік, якого я підстрелив… — почав було він, і запитання з брехнею повисли в повітрі.
Ваймз силкувався не дивитися на хлопця.
— Не смертельно, — відповів він.
— Він… забіг всередину, — сказав пан Ґоріфф. — А після минулої ночі…
— Ви думали, на вас знову нападають, і схопили арбалет?
— Так, — виклично мовив хлопець, випередивши свого батька.
Вони трохи погризлись хапонською. Тоді пан Ґоріфф запитав:
— Ми повинні покинути дім?
— Заради ж вашого блага. Ми постараємося когось сюди приставити, щоб за ним наглянув. А тепер збирайтесь і йдіть за сержантом. І віддайте мені той арбалет.
Ґоріфф із полегшенням простягнув його Ваймзові. Це була типова дешевина, настільки кепсько й непослідовно виготовлена, що коли з неї стріляти, безпечніше стати прямо позад неї, та й то це нічого не гарантує. А ще ніхто не попередив його власника, що вішати натягнутий арбалет за стійкою задушливої крамниці під вічним дощем жиру — не найкраща ідея. Тятива провисла. І тепер, мабуть, єдиний спосіб як слід поранити цим арбалетом — вгатити ним по голові.
9
Констебль Візит-і-Проповідь-з-Роздачею-Буклетів був хорошим поліцейським, так завжди казав Ваймз, для якого це був найвищий ступінь похвали. Констебль Візит був омнійцем і, як усі його співвітчизники, мав майже патологічне зацікавлення євангельською релігією, а всю свою зарплатню спускав на брошури. У нього навіть був власний друкарський верстат, результати роботи якого роздавалися усім зацікавленим, а також усім незацікавленим. Навіть Щебінь не може розігнати натовп швидше за Візита, казав Ваймз. Коли у Візита були вихідні, його можна було побачити на вулицях разом із його колегою, Розтрощенням-Невірного-Підступним-Аргументом. Поки що вони нікого не навернули в свою віру. Ваймз гадав, що попри все Візит у душі був хорошою людиною, але якось не наважувався це перевірити. —