Звідти вилізло щось слизьке й коричневе. Воно було затоптане і приплюснуте, але з такої відстані навіть Морква чув нотки гвоздики. — Думаєш, Оссі полюбляв випікати яблучні пироги? — прошепотів він.
— Тут не можна готувати, забув? — нагадала Анґва і вишкірилась.
— Тут щось іще…
Морква вишпортав ще трохи бруду й пилюки. Там щось заблищало. — Фред казав, що все скло було назовні, правда?
— Так.
— А що, як той, хто сюди увірвався, не прибрав усі уламки?
— Як на поборника правди, Моркво, ти такий хитрун іноді, ти в курсі?
— Я просто керуюсь логікою. Скло лежить за вікном, але це лише означає, що скло лежить за вікном. Командор Ваймз полюбляє казати, що такого поняття, як зачіпки, не існує. Вся справа в тому, як на них дивитися.
— Думаєш, хтось сюди вломився, а тоді обережно поскладав усе скло за вікном?
— Може бути.
— Моркво? Чому ми перешіптуємося?
— Ніяких дівиць, забула?
— І тварин, — додала Анґва, — вона передбачила, як я буду заходити і виходити. Не треба так дивитися, — додала вона, побачивши його лице. — То іншим негоже так говорити. А мені можна.
Морква вишкрябав ще трохи уламків скла. Анґва зазирнула під ліжко і витягнула звідти обшарпані журнали.
— О боги, невже люди справді це читають? — дивувалась вона, гортаючи «Луки та стріли». — «Тестуємо Локслівський[11] Рефлекс 7: Все, що вам треба від лука»… «Смерть стопа́м! Перевіряємо 10 найкращих часників[12]!»… а це що за журнал?.. «Воїн Удачі»?
— Маленькі війни ведуться весь час по всьому світу, — прорік Морква, витягуючи ящик із грішми.
— Але ти поглянь лише на це сокирище. «Візьміть голову, візьміть «Вулице-змітач» фірми «Бурлі та Міцнорука» і рубаніть ним по шиї!» Що ж, мабуть, правду кажуть про чоловіків, які полюбляють велику зброю…
— Що саме? — мовив Морква, піднімаючи покривку ящика.
Вона глянула на його маківку. Морква, як завше, випромінював невинність, як маленьке сонечко. Але він би… Вони би… Звісно, він…
— Вони, е… вони доволі маленькі, — сказала вона.
— О, це правда, — погодився Морква, роздивляючись по одній хапонські монети. — Подивись на ґномів. Їх хлібом не годуй, дай сокиру завбільшки з них. А Ноббі просто обожнює зброю, і він зростом, майже як ґном.
— Е…
Взагалі-то Анґва була переконана, що знає Моркву краще за всіх. Вона точно знала, що він її щиро любить. Він зрідка про це казав, бо думав, що вона і так знає. Вона зналася з іншими чоловіками, хоча щомісячне обертання у вовка було одним із тих невеличких недоліків, які могли відвернути нормальних чоловіків, і завжди відвертали, поки вона не зустріла Моркву. І вона знала, як це, коли чоловіки щось згаряча випалюють, а тоді про це забувають. Але не Морква. Коли він щось казав, у його уяві сказане залишалось без змін. Тож якби вона зробила йому зауваження, він би щиро здивувався, що вона забула про його слова, і швидше за все нагадав би точні дату і час, коли саме він їх сказав.
І все ж у неї постійно було відчуття, що більша частина його єства завжди ховалася глибоко-глибоко всередині, час від часу визираючи з-поза ширми. Неможливо бути таким простаком, настільки вигадливо тупим, не будучи при цьому надзвичайно розумним. Це як бути актором. Тільки дуже добрі актори вміють так добре грати поганих акторів.
— Наш Ноббі — такий собі самітник, — мовив Морква.
— Ну, так…
— Але я переконаний, він знайде свою половинку, — радісно додав Морква.
Хіба що на дні пляшки, мовила про себе Анґва. Вона пригадала розмову з ним. Так не можна говорити, але думка про те, що Ноббі зможе зробити свій внесок — навіть копійчаний — у генофонд, дещо шкребла.
— Знаєш, ці монетки якісь дивні, — сказав Морква.
— Що ти маєш на увазі? — спитала Анґва, рада змінити тему розмови.
— Нащо йому платили хапонськими волсами? Тут їх не приймають, та й обмінюють не за дуже вигідним курсом, — Морква підкинув монетку і спіймав її. — Коли ми йшли, пан Ваймз кинув мені наостанок: «Обов’язково знайди там жменьку фініків і верблюда під подушкою». Схоже, я знаю, що він мав на увазі.
— Пісок на підлозі, — мовила Анґва. — А це хіба не очевидна зачіпка? Можна стверджувати, що то були хапонці через пісок у їхніх сандалях!
— Але ці гвоздики… — Морква ткнув невеличкий пуп’янок. — Мало хто має звичку жувати гвоздику, навіть серед хапонців. А це вже не така очевидна зачіпка, еге ж?
12
Часник — військове загородження, що складається з декількох з’єднаних гострих сталевих штирів, спрямованих у різні боки; ефективний проти кінноти, а також проти піхоти, бойових слонів і верблюдів. —