— Фреде, — знеможено промовив Ваймз.
— Так, сер?
— Фреде, найкращою традицією Варти є тихенько покурити десь, де не дує вітер, о третій ночі. Не захоплюйся так, гаразд?
Фред занепав духом.
— Ну… — він почав.
Ваймз зіп’явся, похитуючись, на ноги і поплескав сержанта по спині.
— Ну гаразд, є в нас така традиція, — він поступився. — Наступного разу буде твоя черга, Фреде. А я, — він ще трохи непевно стояв на ногах, — піду в Ярд писати доповідь.
— Ви весь в сажі й хитаєтеся, — сказав Морква. — Я б на вашому місці пішов додому, сер.
— О, ні, — сказав Ваймз. — Мені треба зайнятись доповідями. Хтось знає, котра зараз година?
— Біп-біп-біп-дзинь! — з його кишені долинув радісний голосок.
— Прокляття! — похопився Ваймз, але було вже надто пізно.
— Зараз, — промовив голосок настільки дружелюбно-пискляво, що хотілось його придушити, — приблизно… близько дев’ятої.
— Близько дев’ятої?
— Ага. Близько дев’ятої. Рівно приблизно близько дев’ятої.
Ваймз закотив очі.
— Рівно приблизно близько дев’ятої? — сказав він, вийнявши з кишені невеличку коробочку й відкинувши кришку. Зсередини на нього злісно зиркнув бісик.
— Учора ви пригрозили, — почав він, — якщо я — і тут я процитую — «не перестану говорити Рівно Восьма Година П’ятдесят Шість Хвилин і Шість Секунд, на мене чекає зустріч з молотком». А коли я зауважив, пане Введіть-Своє-Ім’я, що це анулює мою гарантію, ви сказали, щоб я взяв свою гарантію і…
— Я думав, ви його загубили, — сказав Морква.
— Ха, — сказав бісик-органайзер, — справді? Ви так думали? Я би не сказав, що засунути річ у кишеню штанів прямо перед пранням означає її загубити.
— Я ненароком, — пробубонів Ваймз.
— О? О? То ви ще й, мабуть, ненароком кинули мене в миску з їжею для драконів, так? — якусь мить бісик бубонів собі щось під ніс, а тоді сказав: — То ви хочете знати, які у вас заплановані на вечір зустрічі?
Ваймз глипнув на тлінні залишки посольства.
— Слухаю, — попросив він.
— Жодних, — похмуро мовив бісик. — Ви мене не попередили.
— Бачиш? — сказав Ваймз. — Саме тому я так бішуся! Чому я маю тобі казати? Чому ти мені не сказав «Близько восьмої: розігнати бунт в «Пересічних поживках» і не дати Щебеню розстріляти людей»!»
— Ви мені про це не казали!
— Бо я не знав! Таке воно справжнє життя! Коли щось має трапитись, але про це ще ніхто не знає, як можна просити про це попередити? Якби з тебе був хоч якийсь зиск, ти б це робив!
— Він усе записує в моїй інструкції, — уїдливо мовив бісик. — Ви про це знали? Він усе записує в інструкції.
— Ну, я, звісно, дещо занотовую…
— Взагалі-то він потайки намагається вести щоденник в інструкції, щоб його дружина не дізналася, що він так і не удостоївся розібратися, як мною користуватися, — сказав бісик.
— А як щодо Ваймзової інструкції? — зірвався Ваймз. — Я помітив, що ти теж у вус не дуєш, як мною користуватися!
Бісик завагався.
— До людей є інструкції? — запитав він.
— Було би збіса круто! — крикнув Ваймз.
— Правда, — пробубоніла Анґва.
— Там могло б писати щось на кшталт «Розділ перший: Біп-біп-біп-дзинь та інші кляті дурниці, що вистрибують на людей о шостій ранку», — мовив Ваймз із диким поглядом в очах. І «Пошук проблеми: мій господар постійно норовить змити мене в унітазі, що я роблю не так?» І…
Морква ніжно поплескав його по спині.
— Мушу відкланятись, сер, — сказав він лагідно. — Останні кілька днів були насичені.
Ваймз потер чоло.
— Гадаю, мені самому не завадить відпочинок, — сказав він. — Ходімо, тут більше нема на що дивитися. Ходімо додому.
— Я думав, ви сказали, що не підете… — почав було Морква, але подумки Ваймз уже його лаяв.
— Я мав на увазі Ярд, — сказав він. — А опісля я піду додому.
Кулька світла пропливала бібліотекою Ремкінів вздовж полиць з товстенними книгами в шкіряних палітурках.
Сибіл знала, що більшість з них ніколи не читали. Її предки поколіннями скуповували в граверів книги і ставили їх на полиці, бо бібліотека була чимось обов’язковим — хіба ви не знали? — як кінний двір чи окреме крило для прислуги, чи якась страшна ландшафтна помилка рук Клятого Тупака Джонсона[13], хоча її дідусь встиг пристрелити чоловіка ще до того, як той завдав непоправної шкоди.
13
Бергольт Статлі Джонсон, він же Клятий Тупак Джонсон — ландшафтний архітектор і винахідник, чиї творіння ніколи не вдавалися такими, як треба. —