Покопирсавшись у кишені, він дістав звідти малесеньку книжечку і підніс її, щоб усі могли побачити.
— Вона належала моєму прапрадіду, — сказав він. — Він пішов воювати з Псевдополем, і моя прапрабаба дала йому цей молитовник для солдатів, бо, повірте мені на слово, ви будете згадувати всі молитви, і він засунув її у верхню кишеньку своєї куртки, бо не міг собі дозволити обладунки, і вже на наступний день битви — фі-і-і-іть, невідомо звідки прилітає стріла і — бац — проштрикує книжечку аж до останньої сторінки, нате подивіться. Бачите цю дірку?
— Дивовижа, — погодився Морква.
— Ага, певно вона, — сказав сержант. Він сумовито глянув на потріпану книжечку. — Шкода, вона не врятувала від решти сімнадцяти стріл.
Звуки барабанів стихли. Залишки Варти старались не дивитись одне одному в очі.
Тоді владний голос запитав:
— Де ваша уніформа, юначе?
Ноббі обернувся. До нього зверталася літня пані з характерними індичими рисами та виразом людини, яка вимагає смертної кари.
— Моя? На мені, пані, — сказав Ноббі, показуючи на свій потовчений шолом.
— Справжня уніформа, — гаркнула жіночка і простягнула йому біле перо[16]. — Що ви будете робити, коли хапонці почнуть нас ґвалтувати у наших ліжках?
Вона спопелила поглядом решту вартових і посунула далі. Ще кількох таких шкап Анґва помітила серед натовпу глядачів. Де-не-де зблискував білий.
— Я тут подумав: ті хапонці надзвичайно хоробрі, — сказав Морква. — Боюся, Ноббі, білим пір’ям вони хочуть присоромити тебе і змусити вступити до війська.
— А, то нестрашно, — відказав Ноббі — чоловік, який не соромився осоромитись. — Що мені з цим зробити?
— До речі… я вже розказував, що я сказав лорду Іржавському? — нервово запитав сержант Колон.
— Вже сімнадцять разів, — мовила Анґва, споглядаючи за жінками з пір’ям. І додала, вочевидь про себе: — «Зі щитом або на щиті.»
— А що, як розкрутити цю пані на більше? — замислився Ноббі.
— Що? — запитав Морква.
— Пір’я, — сказав Ноббі. — Наче справжнє, гусяче. Мені такого більше треба…
— Я мав на увазі, що Анґва сказала? — запитав Морква.
— Що? А… так казали жінки, проводжаючи своїх чоловіків на війну. Повертайся зі щитом або на щиті.
— На щиті? — здивувався Ноббі. — Типу як… на санчатах?
— Типу як мертвий, — сказала Анґва. — Це означало, повертайся переможцем або не вертайся взагалі.
— Ну, я завжди повертався зі своїм щитом, — сказав Ноббі. — В мене з цим нема проблем.
— Ноббі, — зітхнув Колон, — ти завжди повертався зі своїм щитом, чужими щитами, мішком зубів і п’ятнадцятьма парами ще теплих чобіт. На возі.
— Ну-у, немає сенсу йти на війну, якщо ти не на боці переможців, — сказав Ноббі, встромивши біле перо собі в шолом.
— Ноббі, ти завжди був на боці переможців, бо підглядав по закутках, хто перемагає, а тоді знімав потрібну уніформу з якогось сердешного покійного солдата. Я чув, що генерали пильно за тобою слідкували, і по тому, в що ти був одягнений, визначали, як триває битва.
— Чимало солдатів служили в різних полках, — зауважив Ноббі.
— Так, правду кажеш. Але не під час одної битви, — мовив сержант Колон.
Вони посунули назад до штабу Варти. Більшість зміни взяла вихідний. Зрештою, хто тут був за головного? Що їм сьогодні робити? Залишились тільки ті, що не тямились без роботи, і новенькі, з яких ще пер ентузіазм.
— Певен, пан Ваймз щось придумає, — сказав Морква. — А я краще проведу Ґоріффів назад до їхньої крамниці. Пан Ґоріфф каже, що збирається покинути місто. Чимало хапонців іде. Їх можна зрозуміти.
Ваймз вирвався з чорних глибин сну разом зі сновидіннями, що бульбашками зринали з ним на поверхню.
Донині він цінував момент пробудження. Саме тоді до нього приходили рішення. Він вважав, що окремі частини його мозку вночі вирішували проблеми минулого дня, а щойно він розплющував очі, ділились своїми висновками. Тепер же до нього приходили самі спогади. Він здригнувся. Ще один спогад нахлинув. Він тяжко зітхнув. У його голові знову пролунав звук жетона, що лунко вдаряється об стіл. Він вилаявся.
16
У серпні 1914 року, коли почалася перша світова війна, британський адмірал Чарльз Фіцжеральд виступив з ініціативою нагороджувати «Орденом Білого Пера» будь-якого чоловіка призовного віку, який не носить військову форму. —