— Це не зовсім так, — дипломатично заперечив Леонард. — І хай там як, а цей човен створений, щоби затонути.
— Що?
— На жаль, привести його в дію завдало мені найбільше клопотів, — мовив Леонард, видряпуючись по складаній драбині. — Я думав про весла і навіть своєрідний гвинт, а тоді мене осяйнуло: дельфіни — якраз те, що треба! Вони надзвичайно прудкі, при цьому докладають мінімум зусиль. Але то в океані, звісно, а в наших водах водяться хіба що лопатоносі дельфіни. Сполучна тяга дещо тугувато йде, але мені виходило незле розігнатися. Педалювання теж виснажує, але втрьох ми зможемо досягти неабиякого прискорення. Дивовижно, на що здатна людина, наслідуючи природу, от би мій літальний досв… Ох, де ви поділися?..
Важко було визначити, яку частину неабиякого прискорювального характеру намагалися зімітувати вартові, але саме ця частина застрягла в дверному отворі.
Вони перестали борсатись і почали задком пропихатися в кімнату.
— А, сержанте, — озвався лорд Ветінарі, поставши перед ними. — І капрале Ноббс. Леонард вам усе пояснив?
— Як ви можете просити нас сісти в цю штуковину! Це самогубство! — заявив Колон.
Патрицій підніс до уст руки шпилем, наче в молитві, і задумливо втягнув повітря.
— Ні. Ні, думаю, ви помиляєтеся, — сказав він врешті, ніби розгадавши якусь складну метафізичну головоломку. — Я вважаю, що вирушити вплав на цій штуковині, цілком імовірно, доблесна справа, яку буде винагороджено відповідним чином. Наважуся навіть заявити, що справжнім самогубством буде не поплисти на ній. Але я з повагою поставлюсь до вашої думки.
Лорд Ветінарі не був кремезним чоловіком і останнім часом пересувався з допомогою ціпка з чорного дерева. Ніхто не міг згадати, чи взагалі колись бачив його зі зброєю, і спалах такого незвичного для сержанта Колона прозріння підказав йому, що ця думка геть не тішить. Подейкували, що він проходив вишкіл у Школі Найманців, але ніхто не пригадував, яку зброю він вивчав. Ветінарі вивчав мови. І зненацька, коли він стояв перед тобою, цей шлях не здавався таким вже легким.
Сержант Колон відсалютував, що ніколи не зайве в таких критичних ситуаціях, і прокричав:
— Капрале Ноббс, чому ти не в… металевій рибній штуковині, яка тоне?
— Сержанте?
— Ну ж бо, піднімайся східцями, хлопче… гоп, гоп, гоп…
Ноббі видерся драбинкою вгору і зник. Колон знову відсалютував. По тому, як він чітко салютував, часто можна було визначити рівень його стривоженості. Цієї миті він міг різати рукою хліб.
— Готові відчалювати, сер! — прокричав він.
— Так тримати, сержанте, — відповів Ветінарі. — Ви демонструєте саме ті особливі якості, які я шукав…
— …Чуєте, сержанте, — долинув металевий голос із риб’ячого черева, — тут стільки ланцюгів і шестерень. А це для чого? — величезне свердло, що стирчало спереду штуковини, почало зі скрипом обертатися.
З-за рибини визирнув Леонард.
— Гадаю, нам усім слід залізти всередину, — сказав він. — Я запалив свічку, яка догорить і перепалить шнур, який вивільнить ваги, які витягнуть підпірки.
— Е… як ця штуковина називається? — запитав Колон, піднімаючись драбиною вслід за Патрицієм.
— Ну, оскільки це човен, що занурюється під воду, я завжди називав його Безпечний-Пристрій-Що-Йде-Під-Воду, — мовив Леонард позаду нього[18]. — Але частіше я називаю його просто Човен.
Він розвернувся і захряснув за собою кришку.
За мить в елінгу почувся важкий звук засувів, що увійшли в свої пази.
Свічка догоріла і перепалила шнур, який вивільнив ваги, а ті витягли підпірки, і Човен, спершу повільно, зісковзнув рейками у темну воду, що за якусь мить в’язко його поглинула.
Ніхто не помітив Анґву, яка риссю бігла трапом угору. Вона знала, що важливо почуватись як удома. Нікому не було діла до великого собаки, який поводився так, ніби знав, куди іде.
Люди тупцяли на палубі, як це властиво тим, хто не є моряками, і, опинившись на борту корабля, не знають, що робити, чи де їм цього робити не варто. Найбільш стоїчні розбили таборці, позначаючи клунками та одежинами крихітні острівці приватної власності. Вони нагадували Анґві двоколірні стічні труби та з мікроскопічною точністю окреслені хатні кордони в провулку Обдирайлівка — ще один варіант креслення рубежів. Це Моє, а це Твоє. Вторгнешся на Моє, і Своє отримаєш.
18
Леонардовий геній міг вигадати що завгодно окрім, як не дивно, гарної назви.