Біля люка чекала мама Іванка. Недалеко від них стояла машина «Нива-Шевроле» Назаруків. Це вони повернулися з лікарні й поставили своє авто, як завжди, на це місце.
Назарукам нічого не пояснювали, сказали, що дещо впало в каналізаційні ґрати й вони шукали цю річ.
Розділ 8
Недільний професор міфології
День починається — і Дзвінка сплигнула зі свого ліжка.
Її здивуванню не було меж! Те, що вона побачила, зовсім не пов’язувалося з тим, що відбувалося вчора!
Коли вона лягала спати, то повсюди лежав подертий Нуждою одяг, подряпані шпалери звисали зі стін, штори, надірвані Недолею, висіли криво, а тепер… Такого порядку в своїй кімнаті Дзвінка не пам’ятала навіть до появи злиднів.
А-а-а-а, зрозуміло, це або мама, або бабця встали раненько й усе поприбирали. Цікаво, чи по всій квартирі така чистота?
Дзвінка-Джмеленя попурхала до ванної чистити зуби. У коридорі чистесенько, наче у звичайну неділю після звичайної суботи. У ванній також! Навіть туалетний папір, розмотаний і порваний учора злиднями, тепер замінили на новенький, ледь початий. Зубна паста, розмащена вчора по плитці, наче сама повернулася назад у тюбики. Мило перекочувало з-під ванної назад у мильницю.
Хм! Дивно! Коли це рідні прокинулись, що встигли прибрати вчорашній гармидер. А що на кухні?
На кухні бабця з мамою сиділи за столом і розмовляли про плани на наступний тиждень. Наче нічого й не відбулося. У розмові вони не згадували вчорашнє горщикове полювання. Тут також чисто: підлога підметена, посуд акуратно розставлений на полицях і в тумбах, холодильник сяє білизною, хоча ще вчора був замащений гірчицею, маслом, майонезом і кетчупом. Тепер — ані плямки на його матовій поверхні. Дивина та й годі!
— Мамо й бабцю, доброго ранку. Дякую, що ви сьогодні все так гарно поприбирали й мене не будили.
— Сьогодні? — одночасно перепитали жінки.
— Звісно, що сьогодні, адже вчора тут господарювали злидні!
— Які злидні? Субота як субота. Так відразу навіть і не згадаєш, чим ми вчора займалися.
— Як? — Дзвінка щиро здивувалася словам рідних. — Ви не пам’ятаєте, як ми вчора визбирували й ловили тринадцять злиднів?
— Як завжди, тобі щось наснилося! — всміхнулася бабця Леся.
— Вигадувати й фантазувати нашому Джмеленятку завжди вдається найкраще, — пробурмотіла мама, витягаючи з холодильника голландський сир і масло. — Зробимо канапки, вип’ємо чаю і збираємось до церкви!
Дзвінка мимохідь зазирнула до холодильника й вражено вигукнула:
— Ой, у холодильнику так багато продуктів! Коли ж ви їх накупили? Чи… — Джмеленятко побігла в комірчину й ахнула: всі закрутки з овочами, салатами, вареннями й компотами стояли на поличках повні, накриті кришками з акуратними етикетками.
— Невже все відновилося після злиднів саме? — прошепотіла вона. — Мабуть, це частина закляття горщикового полону.
По коридорі пройшовся тато, тримаючи у руці мобільний. Він виглядав дуже задоволеним.
— Кохана, щойно дзвонив мій шеф і запросив нас обох до театру, а потім — до себе в гості обговорити моє підвищення у відділі!
— Тату, але ж тебе звільнили! Яке підвищення? — здивувалася мала.
— Мене звільнили? Хто й коли? — тато також здивовано витріщився на доньку.
— Не звертай уваги, любий! Наше Джмеленятко сьогодні фантазує. А щодо підвищення, це чудова новина! Підемо сьогодні до твого шефа. Я не пропущу нагоди вдягти нову червону сукню.
— А як там наша сусідка Марена? — запитала вона в рідних.
— Я зранку виходила підливати пеларгонії в коридор і бачила пані Фросю. Вона сказала, що Марена ще вчора назавжди виїхала зі своєї квартири. Я щось не жалкую, що вона більше не житиме в нашому будинку. Ця жінка мені не надто подобалася.
— Мені також… дуже не подобалася, — пробурмотіла Дзвінка й повернулася назад до ванної, почистила зуби, вмила личко, вдягнула свій парадний рожевий сарафанчик і новенькі мештики та побігла на двір. Услід бабця нагадала:
— Дитинко, не забудь, у нас обмаль часу!
— Добре, бабцю!
У під’їзді Дзвінка налетіла на Дмитрика, який так само поспішав, як і вона. Діти зіштовхнулися і зупинились.
— Дзвінко…
— Дмитрику, уявляєш, мої батьки нічого не пам’ятають про злиднів! — випалила дівчинка.
— Але ж ти пам’ятаєш?
— Усе до найменших дрібниць! Чому так?
— Ще одна таємниця! Зустрінемось потім у парку!