Горщики й Марена знову зникли за важкими оксамитовими хвилями.
Розділ 2
Негаразди в будинку номер сім
— Вже вечір вечоріє, а сміття ніхто ще не виніс! — почувся з кухні мамин голос. — От так завжди, поки когось не попросиш особисто, — мама Іванка підвищила голос так, щоб чув тато й Дзвінка, — ніхто не здогадається щось зробити!
— Та чого ти?! — заперечила їй бабця Леся. — Хто сміття на ніч виносить? Вже дев’ята година.
Дзвінка саме робила вправи з математики і, почувши розмову на кухні, вистрибнула з крісла й побігла на кухню:
— Я винесу!
Дзвінка швиденько схопила кульок зі сміттям і вибігла на сходи. Коли вхідні двері зачинились, із зали визирнув тато Гєник і збентежено запитав:
— Ви щось казали?
Гуляти самій о такій пізній годині не було великого бажання, тому Дзвінка за декілька хвилин уже повернулася. Вона весело застрибала по сходах назад до своєї квартири, дивлячись крізь вигадливо оздоблені під’їздні вікна на вечірнє місто. Дівчинка хотіла заспівати, аж раптом на сходах з’явилася тінь.
Дзвінка обережно визирнула з-за сходового повороту і побачила перед дверима її сусідів пані Марену з великим, старим, затертим і потрісканим горщиком зі своєї колекції. Тепер можна було прочитати напис на горщику: «Хороба».
По Дзвінчиному тілу побігли мурашки.
Пані Марена витягнула з кишені куртки в’язку ключів, вибрала з неї один ключ і вправно відчинила замок. Схоже, вона, як і Дзвінка, добре знала, що сусідів сьогодні нема вдома, вони пішли в кіно. За мить Марена повернулася з чужої квартири вже без горщика, зачинила двері й пішла вниз, бурмочучи під свій гачкуватий ніс:
— Недовго вам жити на таких гарних квартирах! Скоро ви продасте їх мені за безцінь.
Дзвінка сховалася в стінній ніші, де сто років тому стояла якась скульптура, й Марена пройшла донизу, не помітивши її. Лише почувши стук підвальних дверей, Дзвінка побігла додому.
Бабця Леся, побачивши внучку, сплеснула в долоні.
— Дитинонька наша повернулась! А то я так переживала!
— Через що переживати? Ще не ніч, а до смітників 10 метрів! — долинув зі спальні батьків голос.
— Бабцю, у мене є до вас розмова! — Дзвінка змовницьки підморгнула бабці й кивнула на її кімнату в кінці коридору. Обоє пройшли туди й повсідалися на новий диван.
— Бабцю, я бачила дещо дуже дивне й не зможу спокійно спати, як не поділюся з тобою!
— А ну, а ну! — Бабця поправила на носі окуляри, ніби краще від цього чула, й схилилася до внучки ближче.
— Щойно пані Марена занесла до наших сусідів горщик, на якому написано «Хороба». А потім, вертаючись до себе, бурмотіла щось про наші квартири.
Бабця Леся засміялася, прийнявши слова внучки за вигадку, але вголос сказала:
— Хи-хи. То ж вона не вкрала, а принесла. Може, щось позичала й віддала.
— Ну, якщо ти думаєш, нічого страшного в цьому нема, то я не перейматимусь. А ти стеж за нашим будинком, поки я буду в школі!
— Буду пантрувати! — І козирнула.
Зранку вставати чомусь зовсім не хотілося. Ще не розплющивши очей, але вже вимкнувши будильник, Дзвінка вкотре подумала:
«Чому ж увечері так не хочеться лягати спати, а зранку так не хочеться вставати? Мало би бути все навпаки!»
Зубна щітка, чай, вівсянка, печиво, варення, портфелик, шкільна форма, бантик — і Дзвінка в повній амуніції вийшла з дому, готова до нових звершень і подвигів на ниві науки.
— До побачення, мамо! До побачення, тату! Бабцю, бувай!
З квартири хором прозвучали побажання хороших оцінок і натхнення. Мама й тато виходили на роботу за кілька хвилин після дочки, а бабця цілий день займалась важливими домашніми справами.
— У-ля-ля, я не запізнюсь! — сама собі проспівала Дзвінка, злітаючи сходинками вниз, але вже на третій сходинці її зупинили звуки з квартири сусідів, пари молодят Назаруків. Судячи зі звуків, кашляли і Олеся, і Микола.
— Хм, дивно! Мабуть, вчора в кіно застудились, — пробурмотіла Дзвінка й побігла далі.
Зараз до школи! А з цими загадковими подіями вона розбереться після уроків… і після домашнього завдання!
На уроках, як завжди, Дзвінка була розумницею й старанною ученицею, а на перервах — дзвіночком і пустункою. Та сьогодні, навіть під час веселих ігор з однокласниками, в голові крутилися думки про загадкову й дещо моторошну мешканку підвальної квартири й тих істот, які жили разом із нею і в існуванні яких Дзвінка не була ще остаточно впевнена!