Та верба на цьому не зупинилася. Вона заходилася чхати. І дочхалася до того, що з неї відвалився шмат кори і перед хлоп’ячими очима з’явилося чимале дупло. А в тому дуплі виднілася голова. У голови було смагляве обличчя і чорні вуса, геть покриті порохнявою.
- Апчхи! - сказала голова. - Ну, чого б я ото товкся, як Марко в пеклі?
Голова в дуплі була не сама. Там ще були і тіло, і руки з ногами. І коли все це вибралося з дупла, перед ошелешеними хлопцями постав широкоплечий юнак.
Це був той, за ким гналися татари.
- Апчхи! - востаннє сказав він. Тоді поглянув на хлопців і весело сказав: - О, знайомці з Воронівки! Як ви сюди потрапили?
Хлопці ще ширше розплющили очі. Цю людину вони бачили вперше. А чоловік заходився приєднувати шмат кори до дупла. Затим відійшов убік, придивився до своєї роботи і задоволено запитав:
- Ну, як, бачили щось подібне до цього? Ні? То ж бо й воно. А тепер, хлопче, - звернувся він до Грицика, - збігай-но до тих дерев та поглянь, чи не повертаються татари.
Коли Грицик подався до пагорба, незнайомець повернувся до Санька.
- Ну, розказуй, як ви дісталися аж сюди.
- Ми втекли з Воронівки… - почав було Санько, проте незнайомець його зупинив.
- Та я про це знаю, - сказав він. - Знаю, як ви налякали пана Кобильського і його слуг, як ночували на Сторожовому дубі.
- То це ви тоді чхнули? - здогадався Санько. - А ми вже подумали, що то були ці… вовкулаки.
- Невже ви їх не викурили зі старих згарищ? - насмішкувато запитав незнайомець. Виявляється, він і про це знав!
- То, виходить, це ви підклали нам луки і ножі?
- Був такий гріх, - охоче згодився незнайомець. - А то аж зло взяло: такі сміливі хлопці - і тремтять на гілках, мов дві синички. А ще чого ви боялися?
Санько замислився.
- А ще за нами скрадався вовк, - згадав він. - Такий страшний. Навіть удень не ховався від нас.
В очах незнайомця спалахнули веселі вогники.
- Страшний, кажеш. І все ж ви лишилися живі й здорові. То, мабуть, розправилися з ним, так?
- Та ні, не розправилися. Втекли від нього. Зробили пліт і втекли по Дніпру.
- Молодці, здогадалися, - схвально хитнув головою незнайомець. - А на Дніпрі з вами нічого не трапилося?
Коли Санько розказав про таємничі човни, очі незнайомця погрозливо зблиснули. А коли дійшов до того, як якісь люди, переодягнені татарами, пограбували і ледь не вбили рудого чоловіка Мацика, - незнайомець скреготнув зубами.
- Ну, нечестивці, почекайте, - пригрозив він невідомо кому. - То, кажеш, його врятував вовк?
- Еге ж. Мені навіть здається, що той рудий Мацик його навмисне висвистував.
- Молодець, - похвалив Санька незнайомець. - Правильно здогадався. Будуть з тебе люди, якщо татари не спіймають.
Коли Грицик повернувся від пагорба, Санько й незнайомець сиділи поруч і розмовляли, мов старі друзі. Санько саме наспівував пісню, яку співав на Дніпрі нічний весляр, а незнайомець весело реготав.
- То, кажеш, попався Швайці? І за що ж вони на того Швайку так в’їлися?
- Ніде нікого, - сказав Грицик. - Я і в степ дивився, і на плавні. Пустка. Одні лише птахи літають.
- Ну, птахи нам не страшні, - заспокоїв його незнайомець. - Не ми їх, а вони нас нехай бояться…
Незнайомець підвівся, ступив крок, другий - і раптом кудись щез. Мов крізь землю провалився. Хлопці лише очі протерли: тільки-но стояв перед ними, посміхався - і все! Навіть трава не ворухнулася. А ще за хвилину щось, схоже на його постать, промайнуло на пагорбі межи дерев, звідкіля щойно повернувся Грицик.
- Не вірить, - образився Грицик. - Пішов перевіряти. Про що він тебе розпитував?
- Як ми сюди потрапили, - відказав Санько. Тоді озирнувся у бік пагорба і стиха додав: - Мені здається, що він за нами стежив.
Грицик недовірливо посміхнувся.
- Вигадуєш ти все, - сказав він. - Я б його побачив. В мене око зірке.
Тепер уже образився Санько.
- Не віриш? А звідкіля він знає, як ми вовкулаків хрестили? А зброю хто нам приніс до Сторожового дуба? Він сам зізнався. От тільки про нічних веслярів на Дніпрі не знав…
І Санько затнувся.
Біля них, начебто нічого й не сталося, знову опинився незнайомець.
- А таки не знав, - згодився він. - За це вам, хлопці, велике спасибі. А тепер слухайте мене. Ви здатні дістатися до плавнів? Не втомилися?
- Ні, - сказав Грицик. - Але ж там…
- Ти про тих, хто схопив рудого Мацика? То вже хай голова болить не у вас.
- Та ми не про те, - сказав Грицик. - Ми там на пагорбі залишили куріпку. Хотіли з Саньком засмажити, бо голодні.