Грицик завагався. Він зняв стрілу з тятиви і почухав нею литку. Ну, які докази того, що перед ним не Тишкевич, а зовсім інша людина? Єдине, що Грицикові запам’яталося, це Тишкевичеве цвикання зубом. Проте чи мало в кого може заболіти зуб? Он минулого місяця Грицик теж цвикав майже тиждень.
І все ж, чуття йому підказувало, що тут щось не те. Але як вивести цю підозрілу людину на чисту воду? Ні, схоже, без дорослих не обійтися.
- Давайте зробимо так, - несподівано для самого себе запропонував Грицик. - Ми зв’яжемо вам руки і ви посидите в курені. А приїдуть наші - самі розберуться.
- Та ви що - з глузду з’їхали? - обурився незнайомець і знову ступив уперед.
- Ані руш! - вигукнув Грицик і підняв лука. Барвінок, не чекаючи Санькової команди, напружинився для стрибка.
Незнайомець скосив очима у його бік, затим знизав плечима і заклав руки за спину.
- Ну що ж, зв’язуйте, - згодився він. - Зв’язуйте руки, ноги, тягніть у курінь. Тільки ж глядіть - повернеться ваш дядько і такого дубця дасть, що тиждень не зможете сісти. Це ж треба! Дурниці якісь…
І увесь час, поки Санько вовтузився з сиром’ятним ремінцем за його спиною, незнайомець докірливо хитав головою. Потому повернувся і сам рушив до куреня.
- Глядіть же, хлопці, - востаннє попередив він. - Ой, і биті будете! А мені що? Я й почекати можу…
Хлопці зачинили за незнайомцем двері. За хвилину з куреня долинуло гучне хропіння…
Вже вечоріло, коли друзі незнайомця повернулися угору Дніпром. Молодик, що сидів на веслах, почав загрібати у бік острова, де в очеретах принишкли хлопці. Низенький товстун, його супутник, мугикав щось невеселе.
- Даремно тільки з’їздили, - домугикавши, зітхнув товстун. - Казав же я йому, що нікого там немає.
- Але ж ми бачили сліди, - заперечив молодший. - А де сліди, там повинні бути й люди…
- Що нам ті люди? - зневажливо пирхнув товстун. - Нам не люди потрібні, а те, що в їхніх куренях.
Вони зупинилися біля піщаної коси. Молодший свиснув. Затим трохи почекав і ще раз свиснув. Тоді погукав:
- Пане Юзефе!
Йому ніхто не відповів.
- Мабуть, заснув, - висловив здогад товстун. - Доведеться сходити на берег.
Він підвівся на колінах і закляк. Бо побачив, як через галявину переходив якийсь хлопчина.
- Що за чортівня? - вражено пробурмотів він. - Поглянь-но, Сидоре.
- Хлопчисько! - здивувався Сидір. - Звідкіля його занесло?
Хлопчина зупинився по інший бік піщаної коси і в свою чергу втупився у прибульців.
- Е-е… це саме… звідкіля ти взявся? - запитав товстун.
- А ми тут живемо, - відказав хлопчина. - З дядьком. І його товариші теж тут живуть.
- Кхе… он як… А де ж вони? Нам би той… побалакати треба.
- Вони незабаром повернуться, - відказав хлопчина. - Вони тут спіймали одного злодія і відвезли…
- Куди? - запитав молодший.
- До Швайки.
Товстун завмер із роззявленим ротом. Тоді повернувся до молодшого і верескнув:
- Жени!
Але той і так уже налягав на весла, аж ті почали вгинатися.
За хвилину все затихло. Лише чутно було, як у курені щось невиразне пробурмотів в’язень.
ДОПИТ
Грицик (а це був він) дивився услід човнові, аж доки той щез за закрутом ріки. Тоді повернувся до куреня, перед яким з луком напоготові завмер Санько. Поруч з ним сидів Барвінок.
- Ну як? - стривожено запитав Санько.
Грицик засміявся.
- Рвонули звідсіля, як качки перед злетом. Тепер їх і Барвінок не наздожене.
- Гей, хлопці, - долинуло з куреня. - Я чув якусь розмову. Що, ваш дядько прибув?
- Та ні, - відказав Грицик. - То… козаки з сусіднього острова пропливали. Казали, що дядько повернеться трохи пізніше.
- А більше нікого не було?
- Та… ще двоє якихось. Один товстий, інший молодий, із рубцем на щоці.
- І де ж вони?
- Хотіли зупинитися. Та побачили наших сусідів і подалися далі.
З куреня долинуло люте буркотіння. Потому в’язень сказав:
- Ну гаразд. Ще трохи посплю. Розбудите, коли дядько повернеться.
Ніч минула спокійно. Хіба що хлопцям було трохи холодно, бо ж свитки свої залишили в курені. І кресало також. То ж спали, щільно притиснувшись з обох боків до Барвінка, котрий не зводив погляду з куреня.
А зранку в’язень почав ремствувати. Його обурювало, що Грициків дядько затримується. А коли сонце піднялося над очеретами, загорланив:
- Їсти хочу!
- Там же є що їсти, - сказав Грицик.
- Так у мене ж руки зв’язані! Ти що - забув? І води принесіть!
Хлопці подивилися один на одного. Заходити до куреня їм не хотілося. Мало що може втнути дорослий злодій, навіть коли у нього зв’язані руки.